Історія

Історія (від грец. historia - оповідь про минулі події, про те, що пізнано) - наука, яка вивчає розвиток окремих держав і народів, а також людства в цілому в усій його конкретності й різноманітності, яке пізнається з метою розуміння його минулого, сучасного стану і перспектив у майбутньому. Є однією із суспільних наук, яка відображає важливу сторону людського колективу, його потребу в самоусвідомленні; однією з форм самоусвідомлення людства.

Історія як процес розвитку людства виникає з появою людей на Землі, виокремлення їх із природного світу і формування у первісний колектив. З цього моменту люди як суб'єкти історії починають створювати матеріальні й духовні цінності, вести боротьбу з довкіллям і долати суперечності, що виникають у суспільстві, змінюючи при цьому відносини між собою. Люди живуть у несхожих природних умовах, посідають різне місце в системі виробництва і споживання, мають неоднаковий рівень свідомості і т. ін. Поступальна хода історії виявляється передусім в історії матеріального виробництва. Починаючи з виготовлення примітивних кам'яних знарядь, людство переходить до виготовлення і використання досконаліших знарядь з міді, бронзи, заліза, на наступних етапах створює різні пристрої, механічні двигуни, машини, системи машин, чим закладає підвалини сучасного виробництва. Водночас відбуваються процеси переходу від первісних колективів до суспільства рабів і рабовласників, кріпаків і феодалів, підприємців і найманих робітників і т. д. Людство пройшло шлях від підкорення силам природи і поклоніння їм до потреби усвідомленого перетворення природи, мірою пізнання законів її розвитку.

Шлях, пройдений людством за сотні тисяч років, показує, що процес його історичного розвитку має об'єктивний характер. На розвиток суспільства впливають багато чинників, що взаємодіють між собою: насамперед виробництво матеріальних благ, тобто засобів для життя людини; рівень розвитку продуктивних сил, стан виробничих відносин і відповідні їм надбудови (держава, право і т. ін.), географічне положення, щільність і темпи зростання народонаселення, спілкування народів та ін. Кожен із чинників справляє істотний вплив на суспільство, створюючи в сукупності необхідні умови для його існування й розвитку.

Матеріальне життя суспільства як об'єктивний бік історичного процесу його розвитку є первинним, а людська свідомість - вторинною щодо нього. Історія суспільства виявляється у свідомій діяльності кожної людини, що становить суб'єктивний бік історичного процесу. Суспільна свідомість людського колективу є відбитком його суспільного буття і передусім досягнутого в ньому способу виробництва. Залежно від цього кожне покоління людей застає певний рівень продуктивних сил і виробничих відносин, що стає базою для майбутньої їхньої діяльності, яка повинна мати реальний характер. На хід розвитку базисних, матеріальних відносин постійно впливають різні елементи надбудови: політичні відносини, правові форми, політичні, філософські, юридичні теорії, релігійні уподобання тощо. Цей чинник є визначальним у створенні відповідних суспільно-економічних формацій.

Внутрішнім джерелом розвитку суспільства є суперечності, які постійно виникають і переборюються, - між людством і природою та усередині суспільства. Подолання перших зумовлювало відкриття нових сил природи, їх використання в процесі розвитку продуктивних сил. Але головним у прогресі суспільства є переборювання суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами, що в суспільстві становлять спосіб виробництва матеріальних благ.

Ці суперечності відображаються у свідомості людей і є причиною появи нових оригінальних ідей. Вони призводять до боротьби певних груп людей - тим, кому до вподоби старі форми власності, політичні інституції, що їх підтримують, та прихильниками нових економічних засад у суспільстві і відповідних елементів надбудови, що сприяє подальшому прогресу матеріальних продуктивних сил. Розв'язання цього принципового конфлікту залежить від багатьох чинників як економічного, так і політичного характеру. Поступальний розвиток людського суспільства має і просторовий характер. Первісні люди з місць початкової появи поступово розселяються по всій земній кулі. З'являються регіони, де цивілізація розвивається швидше, де вперше починають складатися державні об'єднання рабовласницького типу, які впливають на життя та побут сусідніх територій. Потім люди освоюють нові обширні землі, дедалі тісніше спілкуючись між собою, вельми прискореними темпами проходячи стадії каменю, металу (міді, бронзи, заліза), виникнення, розвитку та падіння кожної суспільно-економічної формації. Звичайно, цей історичний процес був різноманітним і водночас мав багато спільних рис у різних народів і в різних країнах, що зміцнювало їх зв'язок і взаємовплив.

Історія є наукою про розвиток суспільства. Вона, як і інші науки, мірою свого розвитку всотувала досвід багатьох людських поколінь, збагачувався і розширювався її зміст, відбувався процес інтенсивного накопичення знань. Всесвітня історія стала охоронцем тисячолітніх надбань людства в усіх галузях матеріального й духовного життя. Цей процес почався в глибоку давнину в усній народній творчості, а на межі V-IV ст. до н. е., з виникненням писемності, тривав в писемних пам'ятках.

Упродовж тривалого часу історія мала винятково описовий характер. Безпосереднім об'єктом її уваги були зовнішні, головним чином політичні події людської історії в їх хронологічній послідовності, вивчення окремих аспектів історичного процесу. Тільки пізніше в історичній науці почали вичленовувати елементи, зв'язки, структури людського суспільства, з'ясовувати механізм історичного процесу, її предметом стало конкретне і розмаїте життя людства в усіх його виявах в історичній послідовності, починаючи з появи людського суспільства до наших днів.

У вивченні конкретної історії суспільства історична наука спирається на факти минулого й сучасності, в яких відображається об'єктивний процес розвитку людства. Внутрішньою основою історичної науки є накопичення фактів, їх систематизація і вивчення їх взаємозв'язків. Завдяки цьому вд ллося зафіксувати взаємовплив окремих явищ, типовість деяких із них для всіх народів, груп країн, накопичити знання про розвиток суспільства. Важливою складовою розвитку історичної науки є постійне виявлення усієї сукупності фактів про різні події, явища й процеси, вивчення і висвітлення їх. В історії значне місце посідають опис і розповідь, завдяки використанню яких з'являлися численні історичні дослідження, присвячені вивченню окремих подій, локальних явищ, різних фактів життя суспільства. Завдання історика полягало в тому, щоб дати максимально точний і стислий опис подій або явищ, які досліджувалися.

Але історична наука повинна зрозуміти і пояснити описувані факти. На підставі аналізу їх у сукупності вона з'ясовує сутність специфічних законів розвитку суспільства, особливості історичного процесу окремих країн і народів порівняно з іншими. Внаслідок цього з'являються теоретичні узагальнення. Порушення цього принципу тією чи іншою мірою призводить до спотворення процесу пізнання історії суспільства, що негативно відбивається на якості досліджень. Необхідною умовою об'єктивного вивчення фактів і явищ суспільного життя є історизм. Ще історики Стародавнього Сходу, античного світу (Геродот, Фукідід, Полівій, Ксенофонт, Плутарх, Тіт Лівій та ін.) намагалися дати опис історичних подій у хронологічній послідовності. Пізніше прагнення до історизму виявилось у спробах з'ясувати тенденції історичного процесу, головні етапи його розвитку, їх зв'язки, розглянути кінцевий результат. Ігнорування принципу історизму призводить до спотворення історичної дійсності, напр. до безпідставного звеличення минулого, його невиправданої модернізації тощо.

Історична наука пов'язана із соціологією, політологією, економікою, юриспруденцією, філософією, філологією та іншими конкретними суспільними науками, використовує їх досягнення у вивченні різних аспектів життя суспільства або специфічних його явищ, запозичує теоретичні поняття, категорії, які використовують ці науки. У процесі вивчення історії суспільства в історичній науці відбувається спеціалізація, виокремлення її частин.

Насамперед це - всесвітня І. (історія первісного суспільства, стародавня І., середньовічна, нова й новітня); І. великих, пов'язаних між собою регіонів (Європи, Близького і Середнього Сходу, Середньої Азії та ін.); І. окремих країн (Великої Британії, США, Росії, України та ін.); І. загального й особливого в явищах, які пережили групи країн і народів (Відродження, Реформації і т. д.). Дослідження окремих сторін І. людства привело до появи таких галузей історичної науки, як економічна, політична, військова історія тощо. Таке розгалуження у своєму поєднанні сприяє ґрунтовному пізнанню всесвітньої історії за її частинами та розділами, аналізу накопичення знань та їх узагальненню.

Ще одну групу галузей історичної науки становлять допоміжні (спеціальні) історичні дисципліни (джерелознавство, археологія, палеографія, дипломатика, хронологія, сфрагістика, геральдика, нумізматика та ін.), поява яких була зумовлена необхідністю розробки для І. власної методики дослідження. Названі дисципліни вивчають природу джерел, їх зміст, види, кількість, рівень зберігання. Вони розробляють правила відтворення джерел, їх датування, перевірки їх свідчень за відомостями з інших джерел, прийоми виявлення, відбору та вивчення фактичного матеріалу. Органічними частинами І. є дві спеціальні історичні науки археологія іетнографія; окрему групу становлять суміжні дисципліни: І. природознавства та його розділів (фізики, математики, біології, хімії та ін.), І. техніки, держави і права, економічних, політичних учень, військового мистецтва тощо. І. розвитку самої історичної науки вивчає історіографія.

Історія як суспільна наука виконує важливу громадськоосвітню функцію. Найбільша її цінність для сучасного суспільства полягає в тих її результатах, яких вона досягла в пізнанні закономірностей історичного процесу. Узагальнений нею досвід буття людства дає змогу відділити необхідне від випадкового, загальне від одиничного, сформулювати закони розвитку суспільства.

загрузка...