Палеографія. Предмет, що вивчає та завдання палеографії.

Палеографія (від грец. palaios — старий, давній і grapho — пишу) — спеціальна історична дисципліна, що вивчає давню писемність, її еволюцію, характерні особливості правильного прочитання текстів, встановлення їх належності.

Вперше термін «Палеографія» вжив французький учений Б. Монфокон на поч. XVIII ст. у своїй праці «Про грецьку палеографію». Об'єктами вивчення палеографії є зовнішні ознаки рукописів, засоби писемності, її графіка та еволюція, особливості накреслення літер, матеріал, на якому написано документ (пергамент, береста, папір), знаряддя письма (гусяче чи металеве перо, олівець тощо), фарби, чорнило, художні елементи рукописів (орнаменти, заставки, кінцівки, мініатюри), філіграні (водяні знаки) тощо. Такі дослідження дають змогу здійснити атрибуцію тексту (встановлення автора), його правильне прочитання, доведення його достеменності, визначити місце і час появи документа, розкрити його зміст. Метод палеографічних досліджень полягає у вивченні всіх зовнішніх ознак рукопису, порівнянні й співвіднесенні їх між собою, а також встановленні відповідності певному історичному періоду.

Великий внесок у розвиток палеографії зробили І. Срезневський, О. Соболевський, В. Щепкін, Є. Карський. Відомий український історик, архівіст і палеограф І. Каманін (1850— 1901 pp.) присвятив свою працю «Палеографічний ізборник» вивченню української П. Заслуга І. Каманіна та інших вітчизняних учених полягає в тому, що в XIX — на поч. XX ст. вони визначили головні напрями дослідження рукописних матеріалів. їхні науковотеоретичні узагальнення зумовили утвердження палеографії як наукової дисципліни зі своїм чітко окресленим об'єктом дослідження. У XX ст. були значно розширені тематичні межі досліджень з палеографії. Вивченню цінної наукової пам'ятки — графіті на стінах Софії Київської — присвячено праці С. Висоцького. Дослідженню в галузі філігранознавства, зокрема вивченню паперу і філіграней на українських землях, присвячено праці О. Мацюка.

Опис пам'яток книжкового мистецтва і зокрема львівських стародруків подає у своїх наукових працях Я. Запаско. Загальні питання української палеографії розроблялися в наукових працях В. Панашенко, В. Німчука, П. Захарчишиної. В Україні видані навчальні посібники з палеографії.