Культурно-історичний тип

Культурно-історичний тип-поняття, запроваджене М. Я. Данилевським для позначення локалізованих в історичному часі та просторі великих соціо-культурних формувань, що у своїй сукупності утворюють всесвітню історію. Конститутивними ознаками культурно-історичного типу є: єдина мовна група, особливий духовний склад («морфологічне начало»), політична незалежність, атрибутивні неповторні культурно-цивілізаційні риси, що не передаються народам іншого культурно-історичного типу. У своєму розвитку кожен з основних культурно-історичних типів, завершуючи своє життєве коло, проходить три періоди: етнографічний, державотворчий, цивілізаційний.

Етнографічний найтриваліший період - це час трансформування етносу в суб'єкт культурно-історичної творчості, формування його неповторного духовного характеру, збирання ресурсів і сил для майбутньої конструктивної історичної діяльності. Державотворчий період - становлення властивої відповідному культурно-історичному типу державності, конституювання етносу як нації і закладання основ самосвідомості народу, що є суб'єктом певного культурно-історичного типу

Цивілізаційний період - стадія досягнення та існування культурно-історичного типу як цивілізації, відносно короткий і бурхливий час розквіту та плодоношення, розкриття начал, закладених в особливостях духовного габітусу народів, що утворюють певний культурно-історичний тип, під впливом своєрідних зовнішніх умов, і водночас період розтрати, хай і корисної, творчої і результативної. Мірою виснаження духовнотворчої діяльності народу затухає й період цивілізації, а суб'єкт відповідного культурно-історичний тип сягає старечого віку, впадаючи в апатію самовдоволеності чи відчаю. Данилевський поділяв історичну діяльність на чотири основні різновиди: релігійну, культурну (наукову, художню і технічну), політичну й суспільноекономічну і відповідно до особливостей їх реалізації здійснив групування культурноісторичних типів на: 1) підготовчий, чи автохтонний культурно-історичний тип -єгипетський, ассіровавилонофінікійський, китайський, індійський, іранський; 2) одноосновний культурно-історичний тип -єврейський, грецький, римський; 3) двоосновний - європейський; 4) чотириосновний - слов'янський. У сучасній історичній науці поняття культурно-історичний тип увійшло в широкий ужиток і використовується в дослідженнях своєрідності та взаємодій локальних історичних культур і цивілізацій.