Інститути соціальні

Інститути соціальні - поняття, що характеризує основні підсистеми суспільства як цілісного і водночас внутрішньо структурованого складного утворення. Грунтуючись на розумінні суспільства як своєрідного організму, Г. Спенсер, який запровадив це поняття, тлумачив соціальні інститути як властиві цьому організмові і внутрішньо пов'язані між собою органи, які виконують важливі життєві функції регулювання і стабілізації соціальних процесів, підтримання стану їх взаємозбалансованості. Він виокремлював три основні типи соціальних інститутів 1) ті, що забезпечують продовження людського роду (шлюб і сім'я); 2) розподілювальні (економічні); 3) регулятивні (релігія, політичні організації тощо). З часом уявлення про соціальні інститути істотно змінилося, проте саме поняття міцно увійшло в науковий обіг.

Нині соціальні інститути розглядаються як багатовимірне і стійке суспільне утворення, найважливішими складниками якого є: а) притаманні відповідному соціальному інституту рівень, різновид чи локалізовані формоутворення суспільної свідомості, що можуть характеризуватися наявністю специфічних знань, концепцій, теорій, принципів, переконань, поглядів тощо; б) сукупність властивих певному соціальному інституту форм діяльності; в) система характерних для нього відносин і стосунків між людьми; г) стійкий комплекс формальних і неформальних правил, цінностей, норм, настановлень та інших притаманних соціальних інститутів, регулятивів, що взаємоузгоджують форми діяльності й відносин між людьми у відповідній системі соціальних ролей і статусів; д) специфічна для певного соціального інституту мережа організацій, закладів та установ.

Інституалізація життєдіяльності суспільств, міра втілення в системах їх соціальних інститутів тих чи інших цінностей, інтерналізації інституціональних функцій і ролей у мотиваційні структури членів суспільства постає як один з істотних показників рівня самоутвердження та самореалізації відповідних історичних культур або цивілізацій. За сферами дії та функціями соціальні інститути поділяються на реляційні, що визначають рольову структуру суспільства за різноманітними засадами - від віку і статі до особливостей задатків, здібностей і фаху; регулятивні, які визначають припустимі межі незалежних щодо суспільних норм дій, спрямованих на реалізацію індивідуальних або групових потреб, інтересів і цілей, та санкції внаслідок порушення цих меж; культурні - пов'язані з суспільною психологією, ідеологією, релігією, філософією, мистецтвом, освітою тощо; інтегративні - такі, що відповідають за належне виконання соціальних ролей, відповідальних за забезпечення інтересів і цілей історичних спільнот і суспільств як цілісностей.

У певному ракурсі зміна тієї чи тієї соціальної системи постає як модифікація соціальних інститутів, що відбувається внаслідок сукупної дії ендогенних, внутрішньоінституціональних та екзогенних, зовнішніх, чинників, за домінантної ролі (у певних конкретноісторичних обставинах) однієї з цих двох груп детермінант. У процесі переходу суспільств від доіндустріальної стадії до індустріальної та постіндустріальної традиційні соціальні інститути поступаються місцем сучасним.

Традиційні соціальні інститути визначаються передусім аскриптивністю і партикуляризмом, тобто грунтуються на жорстко заданих ритуалом і звичаєм правилах дії та поведінки й родинних зв'язках. У новітніх суспільствах домінують соціальні інститути, що забезпечують інтерналізацію цінностей компетентності, незалежності, особистої відповідальності й раціональності, уможливлюють для індивідів вільніший моральний і психологічний вибір, що зумовлює, однак, піднесення ступеня анемічності систем, осіб, взаємного дистанціювання їх, тобто має також вельми складний суперечливий характер.

формы государственного устройства