Суспільно-політичний рух за часів так званої "перебудови"
В другій половині 80х років недалекоглядне керівництво СРСР, не розуміючи усіх складнощів, поступово втягувалось в такі масштабні перетворення, які призвели до змін усього складу суспільно-економічного життя на 1/6 частині Земної кулі. В умовах цих перетворень, що прийняли назву "перебудови", відновився політичний рух в Україні. Протягом 1985–1996 років він пройшов кілька фаз перетворень і трансформацій.
На першому етапі – 1987–1989/90 рр. – громадська активність українців розвивалась в межах так званого "неформального" суспільного руху. Головним завданням цього періоду було пробудження громадсько-політичної свідомості, формування початкових програмних засад майбутніх політичних сил.
Другий етап – 1990–1994/95 рр. – період формування формальної багатопартійності. В цей час створюється велика кількість політичних організацій, що іменують себе партіями. Але, за невеликим винятком, вони нагадують політичні клуби, в основу яких покладено амбіції певної особи, регіонально-кланові інтереси. Весь ідеологічний спектр за цей час був зайнятий: від ультранаціоналістів (Українська національна асамблея – Українська національна самооборона) до українофобів (Громадянський конгрес України) та екзотичної Партії любителів пива. Звичайно, що і мету своєї боротьби вони формували порізному: від боротьби за проголошення незалежності України (1990 р. – Українська республіканська партія) до боротьби за створення нового Радянського Союзу (комуністи після 1991 р.).
Нарешті третій етап починається з 1996 р. Саме в цьому році відбулось об'єднання кількох партій демократичного напрямку. Це привело до створення нових політичних структур, які більш-меньш відповідають класичним уявленням про партії.
А взагалі відсутність в українському суспільстві чітко виявлених за економічними, соціальними, політичними ознаками груп призводить до надмірного політичного різнобарв'я, подібності програм і цілей, нечисленності і загальної слабкості політичних структур.
Першими "неформальними" (назва некомуністичних, некомсомольських організацій) організаціями стали осередки так званих "зелених" або екологічні природоохоронні організації. Їх діяльність активізувалась після Чорнобильської катастрофи в квітні 1986 року. Поряд з ними з'явились політичні дискусійні клуби, історико-просвітницькі, культурологічні об'єднання. Сенсом їх існування стала можливість вільно збиратись і вільно обговорювати заборонені теми з історії України. Серед відомих осередків були: Український культурологічний клуб (Київ), "Товариство лева" (Львів), "Просвіта", "Меморіал", "Товариство української мови".
В 1987 році відновлює свою діяльність УГГ, яка згодом перетворюється в спілку (УГС). Декларація принципів УГС зазначала необхідність відновлення української держави; проголошення Конфедерації замість Союзу республік; визнання української мови як державної; захист національних меншостей; заохочення приватної ініціативи.
Важливою подією того часу стало створення масової народної організації на підтримку перебудови РУХ. В своїх засадах РУХ трансформувався від підтримки "перебудови" і "гласності" до боротьби за незалежність України. Звичайно партійна та радянська влада одразу засудила РУХ як націоналістичну організацію, а слово "руховець" лунало як брутальна лайка, але повністю заборонити РУХ вже було неможливо. Це стало першою політичною поразкою влади.
1990 рік став роком початку створення формальної багатопартійної системи в Україні. В квітні створено, а згодом і першою зареєстровано Українську республіканську партію, в яку увійшли колишні дисиденти, лідери УГС. Очолив нову партію Л. Лук'яненко. Загалом за 1990 рік було створено такі партії, як Українська християнсько-демократична партія (УХДП), "Державна самостійність України" (ДСУ), Демократична партія України (ДПУ), Українська селянська партія (УСП), Соціал-демократична партія України (СДПУ).
На основі забороненої в серпні 1991 року Комуністичної партії почали діяти Соціалістична партія України (СПУ) та Комуністична партія (КПУ). В 1991–1995 роках відбувалися процеси виникнення нових, розколу та об'єднання існуючих партій. Це свідчило про слабкість і нестабільність багатопартійної системи. В середині 90х років було зареєстровано 40 партій. Переважна більшість з них були дрібні і маловпливові. Виняток становили КПУ, СПУ, РУХ, Конгрес українських націоналістів.
Через те, що програми партій майже подібні (за винятком поділу "ліві" – "праві"), принципові ідеологічні засади розрізнялись за такими напрямками, як ставлення до державності України; до економічного устрою та економічних перетворень; до політичного устрою держави.