Народницький етап політичного руху

Новий етап політичного руху в Росії пов'язаний з діяльністю різночинців – молоді, переважно вихідців з дрібнобуржуазних верств населення, в тому числі з селянства, духовенства, чиновництва, дрібнопомістного дворянства, міської буржуазії. Завдяки своїй освіті молодь залучалась до політичного життя. Поштовхом до активізації суспільної діяльності стала поразка російської імперії в Кримськійвійні та реформи Олександра ІІ.

Головними теоретичними постулатами народників стала боротьба за соціалізм і залучення селянства до неї, боротьба проти капіталізації Росії, збереження селянської общини. Одна частина народників обмежувалась пропагандою серед селянства, друга – намагалась підняти селянство на збройну боротьбу, бунти.

Серед відомих народників, які діяли в Україні, були брати Жебуньови, В. ДебогорійМокрієвич, Я. Стефанович, Л. Дейч. Найбільшим виявом народницької діяльності стала так звана "Чигиринська змова". В селах Чигиринського та Черкаського повітів групою народників була створена підпільна селянська організація "Таємна дружина" числом понад тисячу учасників. Жандарми розгромили цю організацію ще до її активного виступу.

Втративши віру в селянство, яке не розуміло, чому воно має виступити проти "царябатюшки", народники переглянули тактику боротьби і звернулися до терору. Ця тактика не виправдала себе, але мала великий вплив на подальший розвиток політичного руху в Росії.

Поряд з різночинським революційнодемократичним рухом поступово розгортається ліберальний рух, який знаходить свою основу в діяльності земств. В цих органах місцевого самоврядування зосереджується ліберальна інтелігенція, що прагне мирних перетворень, поступового і поміркованого реформування існуючого ладу.