Російсько-японська війна і революція 1905 року

Експансія Росії на Далекому Сході зіштовхнулася з інтересами Японії, яка намагалася поширити свої володіння на Манчжурію, Корею, Монголію аж до Забайкалля, а також і на острів Сахалін. У 1891 р. Росія побудувала залізницю через весь азійський простір аж до Владивостока, причому частина залізниці проходила через китайську територію, а в 1898 р. взяла від Китаю в оренду Порт-Артур, що довело остаточно до російсько-японської війни. Японія готувалася до такої війни й мала за собою США, Англію, яка також поширювала свої впливи в Китаю, й почасти також і Францію. Росія залишилася не тільки ізольованою від будь-яких союзників, але також і сама не була належно приготовлена до такої війни.

Коли заходи японців поладнати ту проблему мирним способом не увінчалися успіхом, 8 лютого 1904 р. вони несподівано вдарили на російську ескадру в Порт-Артурі, знищили її й розпочали війну, яка тривала до вересня 1905 р. Росія не мала ані доволі війська на Далекому Сході, ані відповідних укріплень, не було організоване й постачання, бо єдина залізнична лінія через Сибір не могла пропустити всього транспорту. Кораблями вона також не могла доставити військо й воєнний матеріал, бо Чорноморський флот згідно з договором від липня 1841 р. не мав права проходити Босфор й Дарданели, а Балтійський флот мусів би обходити довкола Європи, Африки й Азії, що забирало б дуже багато часу. Внаслідок того Росія понесла великі матеріальні втрати, головно в людях, що зовсім підірвало довір'я народу до уряду.

Важкі умови на фронті відбилися суттєво й на економічному стані суспільстваРосійської імперії. В парі з браком політичної свободи вони підсилювали революційний рух. Робітництво стало вимагати кращих прав для себе, щоб поліпшити свої життєві умови. Земські діячі організували з'їзди і збори в ряді міст Росії, в тому числі в Україні (Харкові, Одесі, Полтаві, Чернігові та інших), на яких схвалювали петиції-прохання до царя надати більші права народові. Студенти вимагали свободи освіти, свободи внутрішнього університетського життя, як це було в Західній Європі, а що найголовніше — домагалися введення конституційного ладу в Росії.

Від рук терориста 26 липня 1904 р. загинув жорстокий, але здібний міністр внутрішніх справ російського уряду В'ячеслав Плеве, який репресивними засобами намагався утримати лад і порядок у державі. Плеве переслідував лібералів, заповнив ними тюрми й потурав погромам жидів. Міністром внутрішніх справ був призначений князь Святополк Мірський, який зм'якшив цензуру й повернув зі заслання чимало земських діячів. Мірський, намагаючись викликати довір'я до свого уряду в Україні, дозволив у листопаді 1904 р. скликати земський з'їзд трьох лівобережних губерній, Чернігівської, Полтавської й Харківської, який домагався скликання репрезентативного законодавчого органу. Для здійснення тої вимоги земські діячі заснували "Союз Визволення".

У 1904 р. в Україні урядово відзначали 250-ліття Переяславського договору гетьманаБогдана Хмельницького з московським царем Олексієм. І того ж самого року ліберальний міністр внутрішніх справ князь Мірський заявив, що фінляндцям будуть дані національні концесії для заспокоєння окраїн. Українцям не треба давати нічого, бо вони не роблять ніякого клопоту державі й тому нема потреби їх заспокоювати. Неначе у відповідь на ту заяву вночі 31 жовтня 1904 р. у Харкові була спроба підмінувати пам'ятник Пушкінові, який у своїх писаннях, зокрема в поемі "Полтава", нарушив честь України. Сталося це саме в час відвідин Харкова міністром освіти імперського уряду ген. Глазовим.

Після того з'явилася відозва від імені організації "Оборона України", в якій зазначалося, що поставлений пам'ятник Пушкінові зруйнований, бо для нього, як для московського поета, нема більше місця у нас на Україні. На Україні має бути пам'ятник Шевченка, національного українського поета, але російський уряд забороняє його поставити. Україна тепер безмовна і безправна, а її населення посилають на Далекий Схід боронити інтереси московських капіталістів і високопоставлених здирщиків.

Царський наказ про поступове зрівняння селян у правах з іншими станами, про заведення державного забезпечення робітників від нещасливих випадків, поширення прав земських і міських установ як також про перегляд законів про старообрядців та жидів видано 12 грудня 1904 р. Саме в цьому часі Рада Міністрів обмірковувала справу скасування Емського Указу.

У січні 1905 р. у Петербурзі вибух страйк, в якому взяло участь понад 100 000 робітників із 382 підприємств. Петербург залишився без води, світла та часописів. У неділю 9 січня 1905 р. лояльне до режиму робітництво влаштувало під проводом свого провідника священика Юрія Гапона велику, але мирнуманіфестацію до царських палат з наміром вручити цареві петицію у справі поліпшення умов праці. Незважаючи на мирні заміри маніфестації, цар потрактував її як бунт і, коли вона наближалася до Зимового палацу, він наказав стріляти у маніфестантів. Унаслідок цього, згідно з урядовими даними, 96 маніфестантів загинуло, а 133 було поранених. Деякі інші джерела подають, що під час самої маніфестації 9 січня, як і окремих випадків впродовж 10 і 11 січня, вбитих нараховувано 150— 200 осіб, а поранених від 400 до 800. Знову ж група петербурзьких журналістів, яка перевіряла кількість жертв і склала поіменний список убитих і ранених, начислила 4600 жертв5. Так нещасливо закінчилася мирна робітнича маніфестація, що ввійшла в історію Росії під назвою "кривава неділя". Священика Гапона, який зорганізував цю маніфестацію, соціалістичні партії звинуватили в провокації.

Масакра мирних робітників викликала революційні виступи по цілій імперії, які спершу вилилися у загальний страйк залізничників і промислових робітників. Бурхливі демонстрації звинувачували московське самодержав'я в економічних негараздах, політичних переслідуваннях та невмілому веденні війни на Далекому Сході.

Під впливом революційних подій цар почав робити незначні уступки, але вони ще більше роз'юшували поневолені народи імперії, серед яких вперто продовжалася русифікаціна політика. Бунти почалися також і в армії та на кораблях. У червні збунтувалися моряки на кораблі "Потьомкін" в Одесі, а в жовтні у морській фортеці — Кронштадт. Оголошений 20 жовтня робітничий страйк на промислових фабриках і залізниці спаралізував цілу імперію.