Гетьман Дем’ян Ігнатович і козацько-старшинські родини

У другій половині ХVІІ ст. активним центром боротьби за гетьманську булаву стала Чернігівщина. Знищення разом з Якимом Сомком полковника чернігівського Іоаникія Силича привело до влади у цьому полку нових людей. Нетривалий час тримали місцевий пірнач ставленики Брюховецького з Запоріжжя. Після полковникування у Чернігові запорозький козарлюга Степан Красна Башта повернувся до своїх побратимів і очолив запорозький піхотний полк (згадка 1665.29.04.), що вів бойові дії біля Торговиці. У травні 1665 р. гетьман призначив полковником до Чернігова Дем’яна Ігнатовича, що засвідчує його січові заслуги.

Переживши Брюховеччину, Дем’ян підтримував обрання у червні 1668 р. гетьманом Петра Дорошенка. Останній після поразки під Срібним, завданої російськими загонами, під загрозою масштабного наступу поляків на Правобережжя змушений був повернутися до Чигирина. З ним пішли з Лівобережжя Торговицький, Уманський, Корсунський і Черкаський полки. Загроза справді була серйозною, позаяк у липні полякам вдалося вщент розгромити під Білою Церквою частину Паволоцького полку (в полон потрапили наказний полковник, три сотники, 50 козаків). Дорошенко мав надію, що Сіверські полки, очолювані наказним гетьманом Дем’яном Ігнатовичем, утримають рубежі проти московських військ.

Події червня–грудня 1668 р. на Сіверщині ще вимагають детального і глибокого аналізу, але кінцевий результат їх відомий: три полки — Чернігівський, Ніжинський і Стародубський наприкінці грудня 1668 р. обрали гетьманом Ігнатовича.

В. Модзалевський вважає його «мужиком» (тобто не козацького походження), «здається з Коропа»  Він мав братів Василя, Саву і Зиновія, останній помер чи загинув раніше 13 січня 1672 р. і по ньому залишилася вдова Марія Яківна Зінькова.

Василь Ігнатович (Шумейко) мав маєтності біля села Кудрівки Сосницької сотні. Свій двір у с. Городище Понорницької сотні 28 лютого 1670 р. уступив ПустинноРихлівському монастирю . Перед арештом він встиг утекти до Києва, де на пропозицію ректора КиєвоМогилянського колегії відмовився сховатися на Запоріжжі, мотивуючи це своїми сварками з запорожцями. Ігумен Братського монастиря В. Ясинський сповістив воєводу київського Г. Козловського про його перебування у Києві, і Шумейка заарештували та відправили до Москви. Василь був одружений з вдовою Зіновією Жданівною, яка проживала у Чернігові, а після скинення Ігнатовичів мешкала, очевидно, у Мені . 16 грудня 1677 р. вона купила великий двір з городом, плецем і садом, який стояв на хуторі поруч з землею Івана Товстенка.

Молодший брат Василя Сава Ігнатович став полковником стародубським. Серед зятів Ігнатовичів був Іван Домонтович. З приходом до влади Дем’яна Ігнатовича, дядька його дружини, Домонтович став отаманом городовим чернігівським. Він активно підтримував Ігнатовичів і був суддею генеральним, а його син Іван — військовим підписком у ГВК, через одну з доньок його ріднею став рід відомого чернігівського полковника Силича.

Донька Дем’яна Ігнатовича невідомого імені (можливо, Олена) була двічі заміжня. Від першого шлюбу було двоє синів (Петро та Іван) : один став священиком, другий — козаком. Відомо, що вони продали сільце полковнику чернігівському Якову Лизогубу. У другому шлюбі була заміжня за Іваном Полетикою, а їхня донька вийшла заміж за якогось Іллю

Поява на полковничому уряді Дем’яна, а потім його братів Сави і Василя засвідчують, що ця родина у Гетьманщині мала достатньо міцні і давні коріння. Це, в свою чергу, вимагає аналізу всіх наявних фактів задля з’ясування «феномена» Ігнатовичів.

Дем’яна Ігнатовича обрано гетьманом на старшинській раді (НовгородСіверський, 1668). Проте підписання Глухівських статей (березень 1669) відвернуло від нього частину козацької старшини. Їй вдається консолідувати представників покозаченої шляхти проти залишків запорозького впливу на Сіверський регіон. У березні 1672 р. Ігнатовича було скинуто з гетьманства. Разом з Ігнатовичем зазнав репресій генеральний осавул Павло Грибович, зник з історичної арени улюбленець гетьмана і його охоронець, компанійський (мабуть, надвірний) ротмістр Павло Зборовський. До обрання нового гетьмана після арешту Ігнатовича правили тріумвірат Іван Самойлович, Петро Забіла, Іван Домонтович.

Серед місцевих старшин, які в час гетьманування Ігнатовича користувалися значним впливом, слід згадати Карпа Мокрієвича. Найближчим дорадником в останній час гетьманування Ігнатовича був Миклашевський. Про Михайла Миклашевського детальніше йтиметься далі, але його політичний злет розпочався саме за Ігнатовича, коли він був лише військовим товаришем і дворянином гетьмана . У той час від тестя — сотника глухівського Данила Рубана — він отримав млин під Глуховом. Після зміщення Ігнатовича тріумвірат взяв його під свій захист і протекцію.

Чернігівськими наказними полковниками у січні 1668 р. зафіксовані Гаврило Васильович — колишній сотник любецький і Федір Свіонтицький. У 1669 р. полк очолив Іван Лисенко, Костянтин Стрієвський і Іван Пригара були наказними полковниками, при чому останній у 1670 р. від гетьмана Дорошенка. У 1672 р. полковником став Ігнатович Василь. Обоз очолювали Сава ВнучкоПосудевський і Лазар Захарович. Марко Артемович продовжував бути суддею полковим чернігівським. Серед осавулів відомий лише Бучинський.

Полкову Чернігівську сотню очолювали Василь Болдаковський, Степан Силич, Леонтій Полуботок, Матвій Силич. Болдаковський навіть був наказним гетьманом від Ігнатовича (1670). Серед наказних сотників названий Андрій Чеховський.

Киселівськими сотниками були Федір Свіонтицький, Герман Михайлович, Василь Тищенко, волинським — Василь Олещенко, седнівськими — Ян Голомбецький, Михайло Петличний Савенко, любецькими — Іван Мокрієвич, Стефан Войцехович.

Ніжинським городовим полковником був поставлений запорозький кінний полковник  Артем Мартинович. 22 січня 1668 р. він, піднявши антимосковське повстання, ввів до Ніжина Батуринську (сотник Хома Михайлович Гнилозубенко), Конотопську (сотник Лесько Лисенко), Новомлинську (сотник Павло Михайлів), Кролевецьку (сотник Максим Ковденко), Спаську, Глухівську (з наказним сотником, бо сотник Пилип Уманець уже 27 січня у Глухові взяв владу) і Веркіївську (сотник Іван Кониський) сотні. Проте козаки були розгромлені. Разом з Артемом Мартиновим на Правобережжя до гетьмана Дорошенка втік полковий писар Биховець . Полком же продовжували керувати Євстафій Золотаренко, а потім Пилип Уманець. На полковницький уряд вони тримали м. Веркіївку

З наказних полковників відомі Матвій Шендюх та Василь Ігуменський, обозний — Матвій Матвійович. Суддею полковим тоді став багаторічний сотник мринський, покозачений шляхтич Федір Завадський, писарем Іван Степанович Биховець з Олишівки. В. Шевчук, як і О. Лазаревський помиляється, стверджуючи, що він походив з Правобережжя . Насправді він був родом з сотницької родини з Олишівки, розпочав козакувати у Ніжині, деякий час виконував там функції полкового писаря. З 1667 р. скуповував млини під Вороніжем на р. Есмані, став власником хутора Грабовського поблизу Олишівки і поселив тут слободу.

Залишаючись вірним гетьманові Дорошенку, перейшов до Чигирина, де був писарем судів генеральних. Повернувся на Лівобережжя до гетьмана Ігнатовича і з 1669 р. їздив як посланець до Москви. На писарстві ж полковому його змінив Павло Рачинський. Полковим хорунжим, а потім осавулом був покозачений шляхтич Гнат Пампур

Сотником полковим зафіксований Костянтин Іванович (можливо, Голуб), веркіївським — Іван Семенович Косинський, івангородськими — Іван Оринка, Федір Билдич, Федір Малюга, борзнянськими — Григорій Проскуренко і Тарас Забіла.

У Воронежі сотникував Сава Григорович (мав млин на р. Єсмані у три кола мучних і два ступних). На початку 1669 р. він разом з ніжинським війтом Олександром Турковським, кролевецькими та ніжинськими міщанами був прийнятий у Москві царем. Наказним сотником в цей період бачимо Андрія Крикуна.

З коропських сотників відомий Федір Якович Химич, новомлинських — Іван Євтушенко, Павло Михайлович, Юсько Матвієнко, батуринських — Григорій Карпович КоровкаВольський. Колишній сотник батуринський Хома Гнилозубенко у серпні 1670 р. вже як військовий товариш від гетьмана Ігнатовича їздив до Москви, а у січні 1671 р. побував там вдруге.

Рождественську сотню очолювали сотники Степан Нестерович Соколенко (Нестеренко Степан) і Дмитро Сафонович, Олишівську — Герасим Рубан, Конотопську — Лесько Лисенко, Панько (Демко) Петренко, Петро Суховій, Шаповалівську — Павло Павленко, Петро Павленко, Кролевецьку –Василь Якович Дейнека (Яценко), Грицько Боярин (1668, 1670, нак.). У Глухові сотникували Пилип Уманець, Ясько Михайлович Жураковський, Данило Семенович Рубан.

У грудні 1671 р. «Стародубского де полковника Петра Рославченка онъ гетманъ переменилъ, велелъ быть полковникомъ брату своему родному Саве Шумайку; а Петръ Рославченко сидитъ въ Батурине за карауломъ; а за что сидитъ никто не ведаетъ и бить челомъ никто за него Петра не смеет». Зять Рославця Михайло Рубець був сотником топальським, 24 лютого 1670 р. отримав гетьманський універсал з підтвердженням майнових надбань. Суддею полковим став колишній сотник наказний почепський Федір Ходневич (? — 1669 — ?). У січні 1669 р. ввійшов до складу делегації, очолюваної генеральним обозним Петром Забілою, до Москви. Після нього цей уряд посідали колишній полковник Іван Плотний, Самійло Колничий, Андрій Судієнко. У 1672 р. полковим писарем стародубським був шляхтич гербу «Гржимала» зміненого Іван Казанович. З осавулів полкових відомі Дмитро Журман і Василь Щербак, хорунжим був Василь БугаєвськийБлагодарний.

Сотник полковий — покозачений шляхтич Павло Хромченко — отримав універсал наказного гетьмана, полковника чернігівського Дем’яна Ігнатовича від 21 липня 1668 р. з підтвердженням куплі у Василя Рощиненка сіножаті, бортного дерева і пахотної землі в урочищі Семковщина. Після нього сотню очолювали Михайло Рубець і Михайло Мархаленко.

Топальську сотню очолювали Іван і Михайло Рубці, Терех Семенович, у НовгородіСіверському — Захар Стефанович, у Мглині — Ісай Лук’янович, Іван Берло, одружений з рідною сестрою дружини Тимофія Олексійовича . У Почепі сотниками були Наум Ноздря, Левко Базилевич, Федір Ходневич, в Погарі — Гаврило Яремієнко.

Прилуцький полковий пірнач отримав колишній кошовий отаман Іван Щербина. Можливо, що його родичем був Стефан Щербина, у той же час полковник торговицький. Іван після того, як залишив посаду кошового на Січі, став сотником воронківським Переяславського полку. Відзначився під час придушення повстання Переяславського полку 1666 р. У нагороду отримав полковництво прилуцьке. Згодом тримав «сторону Дорошенка, а когда над последним стал превозмогать Многогрешный, то Щербина затворившись в своей Прилуке, пробовал отсидеться, надеясь, что его патрон победит Московского сторонника. Но Дорошенко скоро разочаровал своих приятелей и Щербина, сдавши Многогрешному Прилуку, совсем полком царскому величеству в винах своих добил челом» .

Наступний полковник Іван Маценко походив з Варвинщини, де ще у 1649 р. фіксується козак Грицько Маценко. Іван став кумом полковнику Горленку (бо, мабуть, був сотником варвинським), а потім і осавулом полковим (1668–1669). Згодом очолив полк (1669–1671). Полковий осавул Яків Трохимович був у нього наказним полковником.

Маценка змінив колишній полковник київський Семен Третяк (? — 1629–1674 — ?), який за клопотанням гетьмана П. Дорошенка повернувся до Гетьманщини із сибірського заслання . Полковим обозним був Григорій Пилипович. Василь Севастянович повернувся на уряд полкового писаря, а потім його змінив Семен Ракович, полкового суддю Бурого змінив колишній місцевий полковник Лазар Горленко . Осавулами були Іван Маценко і Яків Трохимович, хорунжим Семен Федорович Портянка. З сотників відомі: полковий Федір Семенович, красноколядинський Данило Печеня, срібнянський Данило Тимченко.

Гадяцьким полковником був Яків Тищенко, мабуть, виходець з Рашівської сотні . На уряд полковника тримав містечко Рашівку, місто Камишин, села Грим’ячку, Остапівку, Березову Луку. Полковим писарем був Федір Тихонович Трощинський, осавулом — Кирило Мартинович, хорунжим — Андрій Мітла. Іван Безрученко очолив першу, а Федір Іванович Донець другу Гадяцьку сотню. Обоє старшин з часу виникнення Гадяцьких сотень були у її лавах.

Рашівську сотню очолив представник місцевої сотницької династії Григорій Вербицький (Підсиненко). У Зінькові сотником став також представник старовинної місцевої родини Іван (чи Іова ) Борисенко, а в Опішні — представник однієї із найдавніших козацькостаршинських родин України Ярема Воронченко. Новими у козацькостаршинському середовищі були сотники котельвський Яким Краснянський, лютенський Михайло Борохович , веприцький Сенчанський.

«Бунтівний» Переяславський полк тримав Родіон ДумитрашкаРайча, але у березні 1669 р., на противагу йому, переяславським полковником від П. Дорошенка був призначений Іван Момот. У 1671 р., замість Думитрашки, Ігнатович призначив чернігівчанина і генарального старшину Костянтина Стрієвського. У Переяславі полковим обозним був Лесько Локоть, писарями — Хома Тризна, який повернувся із заслання, а також Сава Прокопович, Павло Михайленко, хорунжим — Федір Забузький. Панько Кулун очолював полкову сотню, а Антін Козловський — Березанську. Покозачений шляхтич Петро Романенко став сотником полковим перяславським під час полковникування ДумитрашкиРайчі і був ним протягом 1669–1671 рр., тоді ж відбулося зближення Романенків і Думитрашки.

Від Василя Дворецького у Київському полку владу перебрав Костянтин Солонина. У 1670 р. він її втратив і полковником став Пилип Олещенко. Та наступного 1671 р. пірнач на 11 років отримав знову Солонина. Колишній кошовий запорозького піхотного полку (6 березня 1669 р. присутній у Глухові під час обранні Ігнатовича гетьманом) Опанас Савенко в 1672 р. обирав Самойловича вже як обозний полковий київський. За полкового суддю правив Роман Жила, писарями були Андрiй Васильович і Петро Домонтович. Трохим Пiдтереб, Самiйло Тригановський та якісь Гаврило (Жила?) і Микола, Iван Тихий, Семен Жила були в цей час полковими осавулами.

Київськими сотниками знані Григорiй Олефірович і Андрiй Волошин, козелецьким — Гаврило Жила, моровськими — Омелян Дерев’янко і Якiв Васильович, остерськими Ясько Святовець, Максим Жук, Василь Губа, Трохим Пiдтереб, Iван Дворецький, бобровицьким — Онисим Коробка, гоголівським — Iван Кононович.

Ще у квітні 1670 р. Полтавський, Лубенський і Миргородський полки тримали бік Дорошенка . Костя Кублицький продовжував очолювати Полтавський полк. В його оточенні — Іван Розсоха і Філон Гаркуша, які були наказними полковниками. Проте цього ж року полковницький пірнач знаходиться у Федора Жученка, який 15 травня склав присягу царю та Ігнатовичу

Полковий обоз Полтавський очолював Микита Буцький, який фіксується у реєстрі полкової сотні ще у 1649 р. . Мабуть, його рідним молодшим братом був і обозний Олекса Андрійович Буцький. За Жученка відповідальність за обоз від Буцьких переходить до колишнього полкового судді Петра Мисенка.

На чолі полкового суду стояв Ярема Марченко. Його наступником був Фесько Андрієнко Буцький, який раніше згадувався як шляхтич у Полтаві (1647), козак полкової сотні Полтавської (1649 ), потім у Переволочній (1664). Він же Федір Андрієнко Бут (Бутко), який у 1669 р. був полковим осавулом полтавським. Надалі судовими справами правили Петро Мисенко, Юрій Туболець, Дем’ян Гуджол, Клим Чорнушенко. Осавулами полковими були Стефан Петрашенко, Федір Бут (Бутко), Юрій Тубулець (іноді водночас виконував функції і полкового судді), Іван Розсоха, Іван Браілко, Сава Ігнатенко. Полкову канцелярію очолювали Тишко Ганусович, Ілляш Туранський, Степан Войцехович, Іван Кирилів.

Основоположник родини Войцеховичів седнівський житель (1657) Іван, мабуть, був одружений чи одружив своїх синів з донькою якогось значного старшини полкового полтавського. Про це свідчить той факт, що всі три його сини якимсь чином були пов’язані, насамперед, з Полтавщиною. Так, Степан Іванович першим із трьох братів став полковим писарем полтавським (1671), що дало йому змогу пізніше очолити і ГВК. Богдан Іванович Войцехович спочатку був писарем полковим полтавським (1672), а вже потім сотником седнівським Чернігівського полку (1680) . Третій брат Данило (Даніель як він підписувався у документах) Іванович спочатку був писарем у полку, потім тривалий час працював у ГВК, а пізніше став сотником орлянським Полтавського полку. Полкову корогву тримав Дорош Дмитрович Петрашенко.

У полковій сотні сотникували Лесько Черняк і Герасим Прогонський, у Великих Будищах — Роман Пугач, в Кобиляках — Іван Кулага (Кулга), у Переволочній — Яцько Кабардянський.

Лубенський полк очолювали Григорій Гамалія (від Дорошенка), а також Пилип Плис. Ще у грудні 1671 р. Плис був присутній на уряді в Лохвиці, очевидно, як засланий від боку полковника]. Його майно — «двор зо всеми будинками и з лисами и сеножатями, озерами, езами, з полями и садами, так по той стороне Сули реки, яко и по сей стороне будучими» 22 липня 1672 р. гетьман Самойлович віддав полковому писарю Хомі Тризні, який повернувся з Сибіру . Потім полковникували Іван Федорович Сербин і Андрій Корнійович Нестеренко. Полковий обоз очолював Яків Засядько, суд — Іван Кулябка, Матяш Папкевич канцелярію — Леонтій (Свічка?), полковими осавулами були Степан Петровський і Леонтій Свічка

Полкову сотню очолювали Януш Михайлович, Пилип Плис, Сава Кирилович. У Пирятині змінилися три сотники: Андрій Козодавський, Остап Додока, Гапон Заборовський, який став сотником завдяки впливу батька Лукаша Заборовського. Останній був спочатку відомий як писар полковий чернігівський, а потім — генеральний бунчужний (? — 1669.02. — 03. — ?) і генеральний писар (1672)за гетьмана Дем’яна Ігнатовича. Шлюб сестри Гапона Марини з Іваном Сохацьким, обозним полковим лубенським, зміцнив вплив останніх.

Костянтинівським сотником був Яцько Переяславець. Рід Переяславців відомий у Балаклійській сотні Полтавського полку, де ще у 1649 р. покозачилися Дем’ян і Курило . У Чигириндубраві сотниками були Децик Лукашенко і Іван Луненко. З Корсунського полку перейшов до Ромен представник старинної козацької родинни Ілляшенків Максим (? — 1649–1690 — ран. 1708), він став місцевим сотником.

Городиську сотню очолював Яцько Скоробагатий. Боротьба угруповань у Лохвиці спричинила постійну зміну сотників. Юська Яковича у 1669 р. змінив Юсько Отрок. Наступного року сотником став Демко Випреск, а потім — Юсько Котляренко. Василь Котляренко сотникував у 1671 р., а Юсько Отрок наступного 1672 р. У цьому ж році знову став сотником Юсько Котляренко.

У Миргороді за цей період було два полковники: Григорій Гладкий і Михайло Кияшко, два писарі: Макар Морокевський і Олександр Нестеренко, відомі три полкові осавули: Острогка, Дорош Чорниш, Петро Логвиченко. Полкову сотню очолював Василь Козленко. У Білоцерківці сотникували Сингир і Роман Левченко, у Яреськах — Лесько Хвостик. Гетьман особливу увагу у полку приділяв родині Постоленків, намагаючись привернути на свій бік старого колишнього полковника Дем’яна Постоленка, надавши йому як значному військовому товаришу 22 січня 1672 р. підтверджуючий універсал на с. Савинці.

Після усунення колишній гетьман Ігнатович був засланий разом з дружиною, донькою, синами, племінником (у Єнисейський повіт в Селегінський острог), братом (у Красноярський повіт), радником — полковником ніжинським Матвієм Гвинтовкою з дружиною Іриною, синами Євдокимом і Федором (у Якутський повіт), генеральним осавулом Павлом Грибовичем  (до Томського повіту).

За гетьманування Ігнатовича відомі 240 старшини з 213 родин (3 Ігнатовичі, Раковичі, Жили, Марченки, Мартиновичі, 2 Солонини, Силичі, Рубці, Рубани, Павловичі, Олещенки, БутиНестеренки, Мокрієвичі, Лисенки, Левченки, Котляренки, Заборовські, Забіли, Жученки, Домонтовичі, Дворецькі, Рославці).

Із 213 родин вдалося чітко ідентифікувати за прізвищами 188. Зберегли уряди 63 родини (33,5%), повернули 28 (14,9%), нові — 97 (51,6%), втратили уряд 83. Серед родин, які повернули свій вплив за гетьмана Ігнатовича, слід відзначити Бутів, Тризн, Третяків, Силичів, Себастьяновичів, Панкевичів, Підтеребів, Золотаренків, які репрезентували переможених Брюховецьким і репресованих старшин. Разом з Брюховецьким втратили важелі впливу і зійшли з політичної арени Пісоцькі, Постоленки, Обіди, Незамаї, Мозирі, Маковії, Корсунці, Корнелевичі, Животовські, Витязенки, Сохи, Холоди, Цесарські, Шамрицькі, ШимониШимановські, Ярмолаєнки та інші. Вперше за Ігнатовича на старшинських урядах зустрічаємо Берл, Биховців, Болдаковських, Борковських, Бороховичів, Браїлко, Голубів, Жил, Засядьок, Кияшок, Новаковичів, Парпурів, Раковичів, Судієнків, Товстолісів, Трощинських, Химичів, Черняків, Шираїв та інших.

легальность власти это