Античні міста північного причорномор’я
Давньогрецькі міста і неукріплені поселення на північних берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) виникли на завершальному етапі «великої грецької колонізації». В середині VІІ ст. до н. е. були засновані Істрія в Подунав’ї та Борисфен на сучасному острові Березань, поблизу Очакова. Пізніше тут формуються три основних центри: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані (нині с. Парутино Миколаївської обл.), місто БоспорКіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч) та Херсонес (околиці сучасного Севастополя). Розселення вихідців з різних місць, передовсім з Мілета, зумовлювалося розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (зокрема металу), воєнно-політичними конфліктами. Сам процес розселення греків відбувався як шляхом цілеспрямованої колонізації, так і стихійно.
Спочатку на нових землях створювалися невеликі торгові пункти – емпорії. Тут були склади товарів, якими обмінювалися з місцевим населенням. Для забезпечення оборони такі факторії засновувалися на берегах морів чи річок або ж навіть на островах. Згодом вони розросталися у великі населені пункти, довкола яких зводилися укріплення. Поступово з’являлися висілки і створювалась сільськогосподарська округа – хора. Місто-поліс набирало характерних для античного світу рис.
За устроєм північнопричорноморські держави були різними: демократичні (Ольвія, Херсонес) чи аристократичні (Пантікапей до утворення Боспорського царства) республіки, або ж монархії (Боспорське царство). Влада належала рабовласникам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне доросле чоловіче населення грецького походження.
Греки Північного Причорномор’я вирощували зерно, займалися виноградарством, скотарством, рибним промислом. Високого рівня досягло ремісниче виробництво: металообробка, ткацтво, вичинка шкіри, виготовлення виробів зі скла, різноманітної кераміки – амфор й іншого посуду, в тому числі покритого чорним та червоним лаком, фарбами різних кольорів. Для місцевої знаті виготовлялися найвишуканіші ювелірні вироби. Швидкими темпами розвивалася торгівля, для потреб якої карбували власну монету, крім того з корінним людом вівся й натуральний обмін. Тубільці, збуваючи грекам надлишки хліба, продуктів скотарства і рабів-полонених, отримували вино, предмети розкоші, ремісничі вироби тощо.
У колоніях була широко розвинута грамотність, а грецька мова залишалася офіційною аж до загибелі багатьох північнопонтійських держав. Велика увага приділялась освіті, фізичному вихованню (практикувалися п’ятиборство, стрільба з лука, біг тощо). Розвивались історія та філософія, медицина. Значну роль відігравали театр, музика, література, мистецтво (монументальний живопис, мозаїка, вазопис, скульптура великих і малих форм). Поміж богів особливою популярністю вирізнялись Аполлон, Артеміда, Зевс, Афродіта, Діоніс-Вакх. Велике значення мало й вшанування героїв – Ахілла і Геракла.
Якщо до І ст. до н. е. міста-держави були незалежними утвореннями, то згодом вони підкорилися Риму. Гарнізони направлених з Апеннінського півострова легіонерів розміщувались у місцевих античних поселеннях, і тільки іноді для них створювалися спеціальні табори. Одним з них був Харакс на мисі Ай-Тодор у Криму. У різний час тут перебували солдати І Італійського, XІ Клавдієвого легіонів та інших військових підрозділів.
Впродовж І–ІV ст. н. е. поширюються культи негрецького походження, впроваджується культ римських імператорів, посилюється роль локальних вірувань. А наприкінці цього періоду з’являються перші паростки християнства.
Впливи античних північнопричорноморських міст-держав зумовлювали прискорення розпаду родоплемінних відносин у скіфів, сарматів, інших груп населення. Завдяки чужоземним переселенцям місцеві жителі знайомилися з передовим грецьким та римським культурним надбанням, технічними досягненнями.
Занепад античних міст внаслідок загальної кризи рабовласницького ладу, виведення римських гарнізонів та наступу варварських племен, що входили до складу готського військового союзу, припадає на рубіж ІІІ–ІV ст. н. е.