Становище культури в Україні у 30-х роках. «Розстріляне відродження»

На початку 30-х років в Україні в цілому було подолано неписемність, широко здійснювалась підготока спеціалістів з вищою та середньою спеціальною освітою.

Але культурний розвиток проходив за умов повної ідеологізації всього суспільства, масових репресій, переслідувань інакомислячих, особливо інтелігенції. Політика українізації замінялася поверненням політики русифікації.

Остаточний крах політики українізації стався у 1933 p., коли з посади наркома освіти було усунено Скрипника, який незабаром покінчив життя самогубством.

До України прибув П. Постишев разом з тисячами партійних функціонерів. Вони посіли всі керівні посади в республіці і почали виконувати завдання Сталіна, що були викладені в сумнозвісній телеграмі, яку надіслали до України в грудні 1932 р. У цій телеграмі була вимога: «Припинити українізацію». Українізація оголошувалася націоналістичною контрреволюцією. Сталін оголосив основною небезпекою місцевий націоналізм. Було різко скорочено кількість українських шкіл. Відбулися зміни української абетки, граматики і словника (вони відтепер наближалися до російських), скорочувався відсоток українських учителів.

Багатьом ученим навішували ярлики «войовничих фашистів», «махрових представників української націоналістичної контрреволюції». У 1931 р. було заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, — розігнано. Лідера українських істориків-марксистів М. Яворського було заслано на Соловки, де він загинув.

У листопаді 1933 р. П. Постишев похвалявся, що лише з Наркомату освіти «вичистили» біля 300 учених і письменників. 13 травня 1933 р. покінчив життя самогубством відомий письменник-новатор Микола Хвильовий.

У тому ж році за надуманими звинуваченнями було заарештовано Остапа Вишню, М. Ялового, М. Ірчана та багатьох інших. Було припинено діяльність ряду науково-дослідних інститутів та установ. Протягом одного 1933 р. від наукової роботи було усунено 1649 осіб, або 16,4% всього складу науковців. У середині грудня 1934 р. у справі так званого «Українського центру білогвардійців-терористів» було засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції, серед яких письменники М. Лебединець, 0. Близько, Г. Косинка, літературознавці Р. Шевченко,

1. Терещенко та ін. У 1935 р. були «викриті» «Всеукраїнський боротьбистський центр» та інші «антира-дянські організації». Жертвами репресій стали М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник, В. Шдмогильний, В. Поліщук, Г. Бнік та багато інших діячів культури. Протягом 1934—1938 pp. було заарештовано понад половину членів та кандидатів-стажистів Спілки письменників України (97 із 193). У цілому жертвами репресій стали біля 500 українських письменників.

Було знищено всесвітньовідому школу художника-монументаліста Михайла Бойчука (1937 p.), репресовано акторів театру «Березіль» на чолі з Лесем Кур-басом. Не було галузі української культури, якої б не зачепили репресії.

Було перероблено український правопис, наближено його до російського. Закрились також всі українські школи та видання за межами України. Фальсифікувалась історія України. У 1938 р. запроваджується обов'язкове вивчення російської мови в усіх школах України.

Митці, українські науковці, що залишилися в живих, змушені були мовчати і без найменшого натяку на критику зображати минуле й сучасне, прославляти більшовицьку партію, Сталіна. За цих надзвичайно складних соціально-політичних умов письменники республіки зберегли українське художнє слово, а також можливості для відродження української літератури в майбутньому.

демографический ресурс власти это