Розвиток феодалізму в кримському ханстві в XVII-XVIII століттях

У XVII ст. зі складу бувшої Золотої Орди на території Східної Європи вціліло тільки Кримськеханство. Ще в XVI ст. під владукримських ханів перейшло Прикубання. їм же підкорялись Малі ногаї, що відокремились від Ногайської орди (Казиїв улус).

Під тиском калмиків і решта ногайських орд відкочувала в етепв, що межували з Кримом.

Отже, з кінця XV і на протязі XVI ст. ногаї поступово переселились на захід, де в низинах Південного Бугу утворюється Єдисанська Орда, а між Дністром і Дунаєм — Буджацька (від тюрк, «буджак» — кут). Інші племена ногаїв — мангіти — на початку XVI ст. перейшли в підданство до Кримського ханства, а потім також відкочували в Буджак. їх поява тут топонімічно пов'язується з селом Акмангіт (Білолісся Татарбунар-ського району). Турецький мандрівник Евлія Челебі в середині XVII ст. описав «швидких, як вітер, і прагнучих зустрічі з ворогом буджацьких татар... Всього у них двісті сіл і стільки майна, провіанту і воєнної здобичі, скільки немає і в Кримській землі». Описуючи свою подорож з Ізмаїлу в Акерман, Евлія Челебі згадує і «упорядковане село АджІгель» (нині Дивізія).

Тодішнє населення цього села залишило могильник, за мусульманськими звичаями розташований з південного боку села в напрямку «киблц.» ( на Мекку). Туди ж повернуті і обличчя похованих у ньому людей. Могильник цей розкопали одеські археологи.

Де Зрали майно, провіант і воєнну здобич кочівники, які самі нічого не виробляли, стає зрозумілим із слів того ж таки Евлія Челебі: «Після взяття Кілії і Акермана кримський хан Менглі-Прей попросив султана Баязеда, щоб усім татарам дозволили грабувати... і мусульманська орда день і ніч захоплювала здобич». Розселившись в Буджаку, ці кочівники були підпорядковані ставленникові кримського хана «прибережному азіо. Його резиденція знаходилась у селі Ханкишла (с. Удобне Вілгород-Дністровського району).

На протязі XVII-XVIII століть ногаї розповсюдились на все Північне Причорномор'я. Одночасно но-гаї і татари з Нижнього Поволжя переселялись на територію Криму.

У степових областях основним заняттям населення залишалось тваринництво. Та вже в XVII і г. відзначається зростання ролі землеробства.

З Криму в Туреччину вивозили пшеницю, ячмінь, борошно. Згадується виробництво льону і виготовлення з нього тонких тканин. На узбережжі було розповсюджено садівництво, виноградарство і виноробство. Менш розвинутим було виробництво на ринок. Міста в степовій частині Криму, такі, як Бахчисарай чи Ак-Мечеть (Сімферополь), були скоріше резиденціями хана і його васалів, ніж значними торгово-промисловими центрами. Зберігали своє значення порти, через які Крим підтримував жваві торговельні стосунки з Туреччиною і Малою Азією. Головне значення в цій торгівлі залишалось за Кафою.

У XVI-XVII століттях в Криму панувала феодальна роздробленість. Хан підписувався на документах: Великий хан великої орди і престолу Криму і степів Кипчака. Поряд з ханом існували посади воєначальника — калги і нуреддіна. Ці посади займали звичайно найближчі родичі хана. І калга, і нуреддін пожиттєво володіли великими земельними наділами. Найбільшими васалами хана були беї, або князі, які володіли родовими бейліками, тобто князівствами. Беї були спадковими радниками хана (карані), і без їх згоди хан не міг здійснити жодного заходу. Державна ра^а при султані у XVIII ст. називалась діван. До беїв примикало дворянство — татарські мурзи і маса тарханів.

Мусульманське духовенство стояло осторонь від світської влади. Воно розпоряджалось великими феодальними володіннями і користувалось значним впливом на кримські справи. Як пише німець Тунманн у книзі «Кримське ханство», главою духовенства був муфтій — кадієлєскер — головний тлумач закону у всіх складних і суперечливих випадках. У XVIII ст., зазначає Тунманн, в Криму було 48 кадиликів (судових округів).

У 1666-1667 pp. відбувся черговий перепис населення Криму (за волею Чінгіс-хана його мали робити кожних ЗО років).

Тоді Кримське ханство складалось з 24 судових повітів (казаликів). Поділялось населення на три групи: повноправні мусульмани, православні піддані-робітники мусульманів (есїр), іменовані козаками (українці), та ра'їя (з тур. — скотина, бидло, як визначалось податкове немусульманське населення), оподатковані піддані релігійні спільноти (євреї, караїми, вірмени, греки). Кількість мусульманів складала 187 тис. душ, українців було 920 тис. душ, а ра'їя — 20 тисяч душ. Таким чином, українці становили чотири п'ятих населення Криму. Ці відомості викладеш в книзі турецького мандрівника Евлія Че-лебі «Книга подорожей», написаній ним у XVII ст.

Внутрішня слабкість Кримського ханства в значній мірі підтримувалась політикою Туреччини. Побоюючись політичного відособлення Криму, Туреччина утримувала за собою цілу низку пунктів на території кримських володінь. У самому Криму це були Кафа та інші фортеці на південному узбережжі. Пізніше (початок XVIII ст.) — Єнікале, в причорноморських степах — Очаків, в гирлі Дону — Азов і, нарешті (з половини XVIII ст.), — Тамань на однойменному півострові. Турецький султан підтримував в Криму в своїх інтересах феодальну роздробленість. В якості халіфа (намісника пророка) він очолював усе мусульманське духовенство Криму і забезпечував йому повну незалежність від ханської влади. Сама система призначення ханів значно послаблювала їх роль. До отримання ханського достоїнства вони у більшості випадків жили і виховувались при дворі султана і таким чином не могли створити собі в Криму міцного грунту і надійних зв'язків.

Варто зазначити, що через це час від часу всередині ханства виникали важкі смути, які випливали з васальних відносин Криму з Портою. Цим не раз користувались козаки і з задоволенням вплутувались у татарські справи. На початку XVII ст. на ханський престол у Криму претендували члени правлячої династії, сини Саадат-Гірея, Магомет і Шагін. Піднявши повстання, вони були розбиті ханом Селямет-Гіреєм.

Після наступної невдалої спроби заволодіти державою по смерті хана обидва брати емігрували в Бєлгородську Орду. Шагін-Гірей прибув до Січі за допомогою. Запоріжжя підтримало його прохання. У результаті всіх цих політичних комбінацій відбулись нові наскоки на Крим і Турцію, як суходолом, так і морем. Кафа була зайнята, козацькі чайки знову з'явились під Константинополем, козаки палили і грабували його передмістя і навколишні села і містечка. Наступного, 1625 року, козаки повторили морську воєнну експедицію на чорноморські береги, більшими силами і з більш широкими планами, але потерпіли поразку. Багато козацьких чайок було затоплено, або захоплено ворогом.