123

Халіфат

Халіфат(від араб, халіфа — спадкоємець, наступник) — мусульманська феодальна теократія, очолювана верховним правителем халіфом, що поєднував світську та духовну владу. Перші Халіфати (632— 661 pp.) вважалися правонаступниками посланця Аллаха — пророка Мухаммеда, а за династії арабських Омейядів (661—750 pp.) — намісниками самого Аллаха. Продовжуючи справу Мухаммеда, халіфи створили велику імперію — Арабський халіфат, володіння якої простягалися від узбережжя Атлантичного океану до кордонів Індії та Китаю.

На всій території Халіфату швидко збільшувалася кількість прихильників ісламу. Після вбивства четвертого халіфа Алі ібн АбуТаліба (двоюрідний брат і зять Мухаммеда) владу захопила династія Омейядів, яка правила з Дамаска. Саме в цей час серед мусульман виника секта шиїтів, які вважали Алі законним наступником Мухаммеда, визнавали священною книгою лише Коран, відкидали Сунну. Шиїти закликали народ до повалення Омейядів, які позбавили нащадків Мухаммеда їхнього «законного права» на престол халіфа, обіцяли звільнення від податків, що спровокувало народне повстання. У 750 р. Омейяди були повалені, а престол посіли Аббасиди, династія арабських халіфів (750—1258 pp.), які перенесли столицю до Багдада.

Періодом найбільшого розквіту Халіфату Аббасидів (Багдадського Халіфату) вважаються роки правління халіфа ХарунарРашіда (786—809 pp.). Водночас виявлялася тенденція до розпаду мусульманської держави. В IX ст. від Багдадського Халіфату відокремились Іспанія, Єгипет, Закавказзя, Афганістан, Іран, Середня Азія. В 945 р. Багдад захопили Буїди — династія правителів Іраку та Західного Ірану, в 1055 р. — туркисельджуки, в 1258 р. — монголи, які вбили халіфа, припинивши правління династії Аббасидів. З 909 р. у Тунісі, а в 972—1171 pp. у Єгипті правила династія халіфівісмаїлітів, яка нібито походила від Фатіми — дочки Мухаммеда.

У 929 р. з Кордовського емірату, заснованого в 756 р. представником династії Омейядів Абдаррахманом 1, виник Кордовський Халіфат — мусульманська держава на Піренейському півострові зі столицею в Кордові (Андалусія). Період найбільшого розквіту — роки правління Абдаррахмана III (912—961), аль Хакама II (961—976), Мансура (976—1002). Зі спроб повалити халіфа Хішама II в 1008 р. почався період занепаду держави. У 1036 р. Кордовський Халіфат було скасовано, країна розпалася на на дрібні емірати.