Державність і право на західноукраїнських землях у 1920-1939 pp.

Український народ західних земель на заключному етапі Першої Світової війни намагався відродити власну державність, але ці спроби зазнали поразки. Яскравий приклад - Західноукраїнська Народна Республіка, яку знищили польські великодержавні шовіністи. За Ризьким миром 18 березня 1921 р. між Росією та Польщею Західна Волинь і Східна Галичина передавалися під управління "другій" Речі Посполитій, за умов гарантування прав українського населення. Остаточно ці території закріпило за Польщею рішення Ради послів Антанти 14 березня 1923 р. Спочатку уряд Польщі іменував ці землі "Східна Малопольща", a згодом - Польща "Б" ("А" - етнічні польські землі) і утворив тут 5 воєводств - Волинське, Поліське, Львівське, Тернопільське і Станіславське, на чолі з необмеженим у владі воєводою, якого призначав президент. Воєводства поділялися на повіти, очолювані старостою, якого призначав міністр внутрішніх справ. У галицьких воєводствах діяли також воєводські сеймики та створені ними виконавчі органи - комітети. У міських і сільських гмінах (громадах) діяли органи самоврядування, які обирали міських та сільських старост (солтисів). Воєводам і повітовим старостам підпорядковувалася поліція - воєводські комісаріати та повітові постерунки (дільниці). До початку 1930-х pp. в краї продовжували діяти австрійські Цивільний та Кримінальний кодекси, які поступово були замінені польським правом.

Північну Буковину та Південну Бессарабію анексував румунський король у грудні 1918 р. Севрським мирним договором 1920 р. Антанта закріпила ці землі у складі Румунії. На них до 1928 р. зберігався стан облоги, керувала тут військова адміністрація. Згодом уряд утворив на Північній Буковині 5 повітів, які поділялися на волості, а ті, у свою чергу, на общини. Волості та общини очолювали призначені адміністративними органами примари (старости). На чолі повіту знаходився призначений міністром внутрішніх справ префект. Закон про адміністративну уніфікацію поширив на Буковину та Бессарабію всі закони королівства. У лютому 1938 р. в Румунії встановлено фашистську диктатуру генерала Й. Антонеску, який очолив уряд.

Закарпатська Україна за Сен-Жерменським та Тріанонським договорами Антанти з Австрією та Угорщиною передавалася до складу Чехословацької Республіки за умови надання краю автономії. Проте чехословацький уряд пішов шляхом уніфікації державного устрою. Офіційно Закарпатська Україна називалася Підкарпатська Русь і мала крайову конституцію - Генеральний статут, який фактично централізував усю державно-адміністративну систему краю. Офіційною мовою тут оголошено русинську. Після Мюнхенської угоди, у жовтні 1938 p., Закарпаття одержало довгоочікувану автономію. Руська Національна Рада утворила уряд Карпаторуської держави, па чолі з А. Бродієм, якого невдовзі замінив А. Волошин. 22 листопада 1938 р. уряд Чехословаччини прийняв Закон "Про Конституцію Карпатської України", на підставі якого краєм мав керувати Сейм. Але в середині березня 1939 р. Закарпаття, за підтримки Німеччини, окупувала Угорщина і відновила адміністративний устрій, який існував тут до 1919 р.

Ключові поняття: воєводство, повіт, гміна, воєвода, староста, постерунки, комітети, комісаріати, примари, префекти, автономія.

Історико-державна подія: 22 листопада 1938 р. - прийнято Конституцію Карпатської України.