Основні етапи та хронологічні рамки прадавньої історії України

Прадавню історію України (до нашої ери) можна умовно поділити на дві доби – кам’яну і металу.

Найпершим і найбільш давнім за часом періодом історії України є період палеоліту (від грецьких слів «палайос» – стародавній і «літос» – камінь). Він поділяється археологами на ранній, середній і пізній.

У період раннього палеоліту (приблизно 1 млн. років тому) природно-кліматичні умови були сприятливі для проживання людини. Пралюди, які з’явилися на території сучасної України, прийшли з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ці людські істоти названі в науці архантропами (прадавніми людьми). Основним їх заняттям було полювання на диких тварин. Вони збирали рослинну їжу – плоди, ягоди, коріння. Архантропи широко використовували вогонь, який забезпечував захист від холоду і, можливо, навіть використовувався для приготування їжі. Прадавні люди в цей період користувались примітивними знаряддями: дерев’яними киями, загостреними палицями, круглими рубилами, зробленими з різних порід каменю. Найдавніше місцезнаходження прадавніх людей на території України знайдено неподалік селища Королево на Закарпатті. Воно сягає у давнину майже 1 млн. років (період раннього палеоліту).

У період середнього палеоліту (150–35 тис. років тому) або в мустьєрську епоху на території сучасної України з’являються люди нового фізичного типу – палеоантропи (давні люди), або неандертальці. Неандертальці – сучасники великого обледеніння з різким похолоданням клімату. Вони жили в печерах, пристосовуючи їх під житло. У цих людей вдосконалюється виробництво крем’яних і кам’яних знарядь, мисливської зброї, з’являються гостронаконечники, що використовуються як ножі і наконечники для списів. У побуті неандертальці широко використовували вогонь. Про існування вже на той час початків релігійних уявлень і вірувань свідчать обряди поховання у неандертальців, а також осмислення ними явищ життя і смерті. Багато предметів і знарядь праці, виявлених під час розкопок поселень давніх людей, свідчать про появу тут найдавнішого мистецтва.

Період пізнього палеоліту (40–15 тис. років тому) збігається в часі з настанням останнього, четвертого зледеніння, але сам льодовик не досягнув України. В цей період з’являється людина сучасного типу – «homosapiens»(людина розумна), або краманьйонець (європейська назва). Ці люди досягли значно вищого рівня у виготовленні знарядь праці й господарстві. Вони виготовляли знаряддя з каменю та кістки, прикраси, статуетки. Джерелом добування їжі залишалось полювання на великих тварин, проте мисливська зброя стала досконалішою – з’явились дротики, гарпуни, списокидачі. В епоху пізнього палеоліту склався родовий лад і відбулася племінна організація суспільства. Тоді ж виникли давні форми релігійних вірувань.

Середньокам’яна доба (мезоліт) тривала з 14 по 11 тисячоліття до нашої ери і вважається перехідною від давнього кам’яного віку (палеоліту) до неоліту (нового кам’яного віку). Зміни умов життя людей стали поштовхом до виготовлення складніших знарядь праці. Були створені долото, сокира, тесло, нові знаряддя з кістки та дерева з крем’яними пластинами. В цей період з’являється лук. Основним заняттям людини й надалі залишаються полювання, рибальство та збиральництво у вдосконалених формах. В епоху мезоліту людина приручила собаку. Деталі поховання людей мезолітичної доби свідчать, що вони поклонялися небесним світилам і понад усе – сонцю.

В добу неоліту (новий кам’яний вік – 10–5 тисячоліття до нашої ери) стародавнє населення України досягло нового ступеня культурно-історичного розвитку. В цей час людина приручає всі основні види домашніх тварин, виникає примітивне землеробство. Брак дичини, особливо в степовій зоні, став однією з причин переходу людства до відтворюючого господарства – скотарства та землеробства (землю почали обробляти за допомогою мотики з рогу та кістки). Такий перехід був важливим етапом в історії людства в цілому і тогочасного населення України. Цей процес іноді називають «неолітичною революцією». Важливим досягненням в добу неоліту стало виготовлення глиняного посуду, який використовували для різних цілей. У людей неолітичної доби розширюється світогляд, з’являються нові культи, пов’язані з виникненням землеробства. Епоха неоліту – це племінний лад, економічною і соціальною основою якого був матріархат.

Перехідною епохою від кам’яного віку до епохи бронзи був енеоліт – міднокам’яний вік (4–3 тисячоліття до н. е.). В цей час людство оволоділо першим металом – міддю. Енеолітична доба характеризується зростанням продуктивності праці, а також виникненням умов для появи майнового розшарування суспільства, тобто початку розпаду первіснообщинного ладу. В добу міді намічається перехід від мотичного до ранніх форм орного землеробства, а зміна у виробничій діяльності зумовила зміни в комплексі вірувань. В епоху енеоліту людина пристосовує коня для їзди. В цей період з’являється одна з найяскравіших культур давньоєвропейської історії – трипільська /див. стор. 16 /.

Наступним після енеоліту етапом в історії людства був період бронзи (від 2 до 1 тисячоліття до н. е.) – першого штучно створеного людиною сплаву, який має великі переваги над міддю. Властивості цього металу дали змогу вдосконалити і розширити виробництво знарядь та їх якість. Перші бронзові вироби на теренах України з’явилися на початку 2-го тисячоліття до н. е. і походили з Балкан і Кавказу, де на той час існували потужні металургійні центри. Проте бронза не замінила повністю кам’яних і крем’яних виробів, а лише вдосконалила техніку їх виготовлення. Крім знарядь праці, з бронзи також виготовляли зброю. За доби бронзи патріархальні відносини (верховенство чоловіків) остаточно утвердились у тогочасному суспільстві.

Ранньозалізна доба – це нова доба в історії людства, яка починається приблизно з рубежу 2-го і 1-го тисячоліття до н. е. Залізо було поширене у природних рудах, його легше добувати й обробляти, а знаряддя з нього міцніші та гостріші. Застосування залізних знарядь сприяло прогресу у всіх видах виробництва, зокрема у землеробстві. Тисячолітній період ранньозалізної доби для українських земель був насичений багатьма історично важливими подіями. Так, у лісостеповій частині домінуючою галуззю господарства стало орне землеробство, де вже використовувались залізні сокири, наральники, серпи. За ранньозалізної доби все більше ремесел ставали самостійними напрямками господарювання, що дало змогу перейти від натурального обміну до справжньої торгівлі.

Отже, винайдення нового виду металу активізувало і стимулювало розвиток насамперед землеробства, а також військової справи, які внесли прогрес у справу ремесла.

Оцінюючи нашу найдавнішу історію, можна зробити наступні висновки:

1. Із найдавніших часів нашу землю населяло розмаїття народів і племен, і всі вони залишили певний слід в історії, визначили її тяглість і безперервність.

2. Ми не прийшли з чужої землі, наші корені в праісторії, де закладено основи господарства, культури, духовності і навіть суспільного та державного устрою.

3. Народи, які проживали на наших землях, розвивались у контексті європейської і світової цивілізації, вони знаходились на перехресті світових шляхів, були певним буфером між сходом і заходом, їх захистом, піддавались постійній асиміляції.