Смисл історії

Смисл історії —засадне поняття філософії історії, яке постійно змінює свій зміст, збагачуючись внаслідок дедалі глибшого осягнення її суті, спрямованості, майбутніх перспектив.

Визнання смислу історії пов'язують із християнськоюрелігією, де існування людства розглядається як історія стосунків з Богом (гріхопадіння, пришестя Христа, судний день тощо). Критика телеологізму в історії призводила до заперечення наявності в ній смислу, яке здійснювалось різними способами, зокрема визнанням осмисленості дій учасниками історичних процесів і відсутності смислу в сукупності цих дій або зведенням сенсу до життя реалізації, що було по суті позбавленням смислу самої історії.

Християнська парадигма в секуляризованому вигляді мала місце в багатьох філософських школах, вона виявилася у філософії Гегеля і навіть марксизму. Для Гегеля історія у своєму поступі спрямовується відповідно до розвитку Абсолютного духу і закінчується його втіленням у найрозвиненіші форми пізнання, державності тощо. У марксизмі також відтворено поступальність історії шляхом удосконалення продуктивних сил, виробничих відносин, нарешті й людини як виробника; верхнім щаблем історії вважається комуністичне майбуття, до якого людство постійно прагне, так і не досягаючи його, але ним керує віра в прихід цього майбуття. У цих і багатьох інших випадках смислу історії надається об'єктивний статус. Він розглядається як незалежна від людини, об'єктивна, а нерідко трансцендентна тенденція історичних подій. Таке тлумачення смислу історії призводить до заперечення його наявності як такого. Філософія історії іноді відмовляється від з'ясування смислу історії і має на меті лише постулювати способи пізнання історичних подій, у яких немає смислу як такого. Люди в історії діють осмислено, проте наслідки їхніх дій, тобто історія, позбавлені смислу. Такий підхід є типовим для позитивістських варіацій історичної епістемології. Він наявний і в концепціях історичних круговоротів, де історія розглядається як сукупність певних цивілізацій і культур, що відтворюють один і той самий цикл існування. Так історія позбавляється смислу.

Сучасні тлумачення проблеми смислу історії пов'язані з її екзистеційногерменевтичними вимірами. Він розглядається як сконструйоване людством розуміння свого минулого, сучасного й майбутнього, в якому вони пов'язані між собою, осмислені, упорядковані в межах певної цілісності історичного процесу.

Людина надає історії смислового визначення, вона витлумачує своє минуле, перетворюючи його на підставу сучасних дій і на цьому ґрунті проектує своє майбутнє, долаючи цим абсурдність і безглуздість свого існування, перетворюючи історичний акт на історично осмислене діяння.