Політико-ідеологічна криза радянського ладу в Україні (середина 60-х — початок 80-х pp.)

Хвиля арештів і переслідувань, що прокотилися Україною у 1965-1966 pp., засвідчила зміну політичного курсу радянського керівництва і була інспірована у республіці саме із союзного центру, де також розгорталися події за аналогічним сценарієм. Відчутні зміни стали спостерігатися і в ідеологічній сфері. Активізувалася цензура, відбулася справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Однак суспільно-політичне життя України брежнєвського періоду характеризувалося не лише посиленням переслідувань інакомислячих, були в ньому і прояви так званої інерції «відлиги», що знайшли своє відображення у масових акціях протестів з боку «шістдесятників».

Ще одним проявом відлуння «відлиги» в Україні стала поява у 1969 р. книги першого секретаря ЦК Компартії України П. Шелеста «Україна наша Радянська». Книга характеризувалася досить помірними національними мотивами, але це все одно викликало сильне невдоволення і навіть роздратування з боку союзного керівництва. У березні 1972 р. П. Шелест і очолюваний ним ЦК Компартії України були піддані гострій критиці на Політбюро ЦК КПРС за «недоліки у справі інтернаціонального виховання трудящих і примиренське ставлення до проявів націоналізму». У травні цього ж року П. Шелеста звільнили від обов'язків першого секретаря ЦК Компартії України.

На травневому (1972 р.) пленумі ЦК КПУ керівником української республіканської партійної організації був обраний Володимир Щербицький, який понад сімнадцять років перебував на цій посаді. Щоб зміцнити своє становище, новоявлений лідер української компартійної верхівки протягом кількох років поступово й послідовно позбавлявся прибічників П. Шелеста. За часів партійного керівництва В. Щербицького у республіці з другої половини 70-х pp. знову стали посилюватися процеси русифікації. Російська мова, що представлялася як засіб міжнародного спілкування, витісняла українську зі сфери освіти, науки, культури і навіть з побуту. У квітні 1978 р. була прийнята нова Конституція УРСР, що була майже точною копією Конституції СРСР 1977 р. Конституції СРСР (1977 р.) та УРСР (1978 р.) ще більше обмежили самостійність республіки, особливо у господарчій сфері. 3 метою остаточного закріплення партійного диктату в Конституціях СРСР і союзних республік вводилася спеціальна шоста стаття, відповідно до якої КПРС проголошувалася керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи. Це означало офіційне закріплення повного всевладдя партійної номенклатури в усіх сферах життя радянського суспільства. Нова Конституція гарантувала широкі політичні й економічні права громадян, але в реальному житті вони не реалізовувалися.