Фашистський терор і посилення руху опору

Уперше офіційно про це нагадав німцям провідник УЦК в Генеральному Губернаторстві В. Кубійович у листі від 25 лютого 1943 р. В цьому листі В. Кубійович повідомляв про масові випадки знущань, нелюдське поводження, арешти й масові страти. Набір робочої сили і вивезення ЇЇ в Німеччину перетворювалися в полювання на людей. У грудні 1942 р. по всій Галичині було арештовано вражаючу кількість людей, запідозрених у приналежності до руху Ст. Бандери. Німці часто розстрілювали цілі сім'ї. «Дітей, немовлят, старих людей і навіть далеких родичів заарештованих убивали без всякого суду, як тільки була хоч найменша підозра, що один з членів сім'ї вчинив злочин проти окупаційних властей», — писалося в одному з донесень абверу. У ньому також указувалось, що до березня 1943 р. на Волині німці спалили 40 сіл. Так було по всій Україні.

Один з німецьких рапортів констатував, що німецька адміністрація не пробувала зрозуміти українське населення. «Цивільна адміністрація викопала глибоку прірву між українцями і німцями, прірву, заповнену кров'ю», — робився висновок у повідомленні.

У відповідь на це ОУНБандери розповсюдила заяву, в якій проголошувала, що більшовицькі і нацистські методи по відношенню до українського народу — одні й ті ж самі. Листівка особливо ворожа була щодо німців і закликала молодь у бойові ряди ОУН і боротися за Українську державу.

З березня 1942 р. Головна служба безпеки Рейху ввела в своїх донесеннях про ОУНБандери рубрику «Український рух опору». Донесення РСГА з того часу постійно мали таку рубрику, присвячену лише національному опору в Україні.

До якогось часу німці вважали, що ОУНБандери — це рух українців, що нелегально прибули з Галичини, чи, можливо, з Рейху. У березні.—квітні 1942 р. вони почали усвідомлювати, що цей рух поширився серед молоді по всій Україні й особливо на Волині і на Поділлі. На Волині ОУН проводила серед молоді «таємну підготовку політичного і військового характеру», ці молоді українці вважалися частиною революційної націоналістичної армії.

Цього ж року Гіммлер нагадав про декрет «Нахт унд Небель» («Ніч і туман»), за яким будь-який злочин нен'чецьких цивільних осіб, спрямований проти Рейху чи окупаційної влади, карався смертю на місці або зникненням для всіх, хто їх знав, безслідно, «в ночі й тумані».

У 4-у номері «Бюлетеня» ОУН за квітень 1942 р. зазначалося, що за дев'ять місяців війни в Україні не сталося особливих змін. Замість радянського тоталітаризму прийшов тоталітаризм націонал-соціалістичний.

Обидва вони подібні своєю головною метою, різна тільки їхня тактика. В обох випадках під привабливою маскою — з одного боку, соціалістичний рай, з другого — «щасливе» життя у «Новій Європі» — криється той самий ворожий нам імперіалізм. «Українську націю деполітизують, у неї віднімають її політичні ідеали і її віру в можливість створення своєї держави, і всіх носіїв ідеї незалежності будуть знищувати». З цього часу стали формуватися збройні групи, так звані групи самооборони ОУН Бандери.