Україна напередодні та в роки першої світової війни

1. «Українськепитання»вміжнароднійполітиціперших десятилітьХХст.

2. ВійськовідіїнатеренахУкраїнипідчасПершоїсвітової війни.

3. Визріванняреволюційноїситуаціівкраїнііповалення самодержавства.

При оволодінні сутністю питань даної теми студенти мають усвідомлювати, що світова війна розпочалася і велася з метою перерозподілу уже поділеного світу. Україна в силу свого геополітичного становища потрапила в епіцентр світових інтересів і процесів. Обидві коаліції, що готувались, а потім вели світову війну (Антанта і Троїстий — згодом Почвірний союз) прагнули досягти мети значною мірою за рахунок українських земель, українського народу. Студенти повинні зрозуміти, що Перша світова війна стала трагедією для українського народу. He маючи власної державності, будучи розірваними ворогуючими державами, різні частини українського народу мали воювати на боці цих імперій одна проти одної за чужі інтереси.

Початок війни, ознаменований успіхами на фронті Росії, тяжко позначився й на «російських», і на «австрійських» українцях. Незважаючи на декларації лояльності (декларація С. Петлюри в «Украинской жизни», статті у київській «Раді»), російський уряд розпочав переслідування українства — закрито «Просвіти», заборонено друкувати будьщо українською мовою, багатьох українських діячів заслано. Водночас йшло переслідування українців у Галичині, яких звинувачували в москвофільстві. 3 початком війни тисячі людей запроторено до концентраційних таборів у Талерголфі, Гнаві, Гмюді, Терезієнштадті. Було заарештовано багато священників, інтелігенції, селян. Політичні й громадські діячі тікали до Відня.

1 серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій — НаціональноДемократичної, Радикальної й СоціалДемократичної — на чолі з К. Левицьким. Завдання Ради — охороняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створила військову організацію — Легіон Українських січових стрільців для боротьби з російським військом. До нього вступали тисячі юнаків.

4 серпня група українських імігрантівнаддніпрянців за ініціативою Д. Донцова й В. Дорошенка заснувала Союз визволення України як безпартійну політичну репрезентацію Центральної та Східної України для пропаганди ідеї самостійності України.

Після окупації Галичини російськими військами і призначення генералгубернатором графа О. Бобринського почалася русифікація — всі українські установи, бібліотеки, школи закривалися, скрізь запроваджувалися російські закони й мова. Почалися труси, арешти (тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12 тис. чол.). Заарештовано митрополита Андрея Шептицького, ректора львівської семінарії О. Й. Боцяна та ін. Але у квітні 1915 р. почався наступ німецькоавстрійських військ на Галичину, і відповідно — відступ російської армії, вже в липні вся Галичина і значна частина Волині були в руках нім

ців. Ця поразка мала величезне значення для дальшого перебігу війни і для України. Вона викликала деморалізацію в російській армії — перший сигнал майбутньої революції. Відхід російської армії із Західної України під тиском німецьких військ не приніс полегшення українцям. Людей виселяли, села палили, щоб залишити ворогові пустелю.

Ці трагічні події спричинили перелом у ставленні українців Наддніпрянщини до російського уряду. Зник той «патріотичний» запал, який переживало багато з них на початку війни, і міцніло розуміння, що перемога Росії принесе нові кайдани. Рада ТУП, яка стала єдиним об’єднуючим політичним осередком партій, ухвалила постанову про те, що українці мусять зайняти нейтральну позицію у війні. На цій підставі Товариство українських поступовців не погодилося з діяльністю СВУ, який закликав боротися спільно з австрійською армією.

Війна затягувалася, фронти стояли майже непорушно без змін. У травні 1916 p., знову на вимогу союзників, російські війська південнозахідного фронту під проводом генерала А. Брусилова завдали тяжких поразок австрійській армії і зайняли широку смугу Галичини та Волині. «Брусиловський прорив» значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато і кривава, без перспектив, з майже непорушними фронтами війна продовжувалася надалі.

Війна загострила соціальні й політичні процеси, що відбувалися в Росії, вона принесла з собою велике руйнування промисловості і сільського господарства. На Україні, як і по всій Росії, посилилася експлуатація робітничого класу; селяни, розорені війною, змушені були залишати свої господарства і подаватися в найми до поміщиків або поповнювати ряди міського пролетаріату. Значно погіршилося в ході війни становище численної дрібної міської буржуазії, ремісників, кустарів, службовців. Трагічна ситуація ускладнювалася поразками на фронтах Російської армії, загибеллю сотень тисяч солдатів і офіцерів. Царський уряд показав свою повну недієздатність та остаточну моральну і політичну деградацію. I тому монархічний режим у країні було ліквідовано— відбулася Лютнева буржуазнодемократична революція.

Природно, що переважна більшість населення України схвально зустріла Лютневу революцію. Протягом 1—3 березня по всій Україні пройшли страйки, збори, мітинги, демонстрації. Замість усунутих органів влади самодержавства повсюдно створювалися Ради, фабричнозаводські й громадські комітети, виходили з підпілля заборонені партії, відроджувалися профспілки. Повалення царизму сколихнуло також національновизвольний рух пригнобленого самодержавством народу України.