Передумови і початки виникнення давньоруської держави

Проблема початків історіїКиївської Русі є однією з най-складніших і найзаплутаніших у вітчизняній і світовій історії. Вперше до питання походження Русі звернувся літописець Нестор у “Повісті минулих літ” (1107 р.). У середині XVIII ст. німецькі історики, члени Петербурзької академії наук Г. Байер та Г. Міллер, посилаючись на літописну легенду про покликання варягів на Русь, обґрунтували концепцію “норма-нізму”, тобто варязьке походження Давньоруської держави. Тим самим “норманісти” заперечують можливість самостій-ного творення Руської держави і головне – виникнення держави розглядається як одномоментний акт і безпосередній результат діяльності конкретної історичної особи.

Такий підхід антинауковий і навіть ідеологічно шкідливий, проте абсолютно заперечувати зовнішній фактор (“варязький вплив”) теж недоцільно.

Опрацювавши сучасні теорії виникнення держави внаслі-док довготривалого соціально-економічного розвитку, ряд учених України, Росії (ХХ ст.) довели, що східнослов’янське суспільство ще до появи варягів на Руській землі мало протодержавні утворення. В результаті цих досліджень докорінно змінилось уявлення про роль скандинавів на Русі. Норманська теорія втратила наукове значення.

Другою спробою пошуків коріння Київської держави можна вважати хозарську гіпотезу (з Хозарського каганату), яку висловив професор Гарвардського університету (США) О. Пріцак. На його думку, поляни були не слов’янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка – спадкоємицею роду Кия, який заснував Київ у VIII ст. Проте ця версія теж не витримує критики, бо навіть розкопки стародавнього Києва переконливо свідчать про місцеву слов’янську самобутність його культури.

Опираючись на результати сучасних досліджень цієї проблеми можна визначити, загальні причини що привели до утворенняРуської держави :

1. Становлення державності у східних слов’ян відбувалося протягом тривалого часу і було закономірним підсумком внутрішньої еволюції і попереднього розвитку їх суспільства.

2. Історичні факти переконливо свідчать, що перші протодержавні утворення, князівськавлада та інші елементи державотворчого процесу з’явились задовго до утворення центраплізованої Давньоруської держави.

3. Утворення і утвердження політичного, географічного, економічного і духовного центру земель – міста Києва на Дніпрі, ще в першій пол. 1 тис. н. е.

4. Процес християнізації Русі, сприйняття і поширення християнської віри об’єднувало племена і народи.

5. Зростання ролі військової дружини як фактора захисту території від ворога і ознаки концентрації влади у привілейованого стану.

6. Вплив зовнішнього фактора – варязького, візантійського, хозарського і т. д.

Таким чином, поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників в усіх сферах не тільки тогочасного суспільства, а й попередніх століть.

Які соціально-економічні і політичні події відбуваються в другій половині І-го тисячоліття на українських землях?

1. Варто підкреслити, що вдосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту викликали кардинальні зміни у соціально-економічній сфері. В результаті поступово розпадаються патріархальні зв’язки, відбувається перехід до сусідської, територіальної общини, а далі – розклад родо-общинного ладу і формування елементів феодальної системи. Землевласники перетворюються на феодалів, а вільні общинники трансформуються у феодально залежне населення, що створює умови для активного державотворчого процесу.

Інтенсивний розвиток ремесла, відокремлення його від сільського господарства, зародження товарного виробництва у VIII-X ст. зумовили помітну активізацію внутрішнього обміну та розширення зовнішньої торгівлі, яка об’єднувала в ціле клаптики земель слов’янських сусідських територіальних общин.

2. В V-VIII ст. відбувається процес розселення (“виділення”) великих союзів слов’янських племен (поляни, дуліби, волиняни та інші) в певні етнокультурні спільності. Саме на цьому ґрунті виникають державні утворення – племінні князівства та їх федерації.

За свідченням арабських авторів, уже у VIII-IX ст. існувало три осередки слов’янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (новгородська земля), Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь).

Найбільшим було державне об’єднання, яке літописець називає Руською землею (Куявія) з центром у Києві. Вже у 839 р. французька урядова придворна хроніка “Бертинські аннали” повідомляє про прийом послів “народу Рос”, які прибули до імператора франків Людовика Благочестивого у Інгельчейм.

Отже, словянські союзи племен, Руська земля і стали тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла єдина централізована держава – Київська Русь в кінці 1Х ст.