Стоянки первісних людей (по періодам) на території України.

Час існування первісного суспільства продовжувався від появи перших людей до виникнення на землі перших цивілізацій – це сталося у 4-3 тисячолітті до н.е. Отож до стоянок первісних людей варто відносити стоянки, що були створені під час таких періодів історії:

1. Палеоліт – давній кам’яний вік (3 млн – 11 тис. років тому), що поділяється на
   • ранній (3 млн -150 тис. років тому);
   • середній (150 – 35 тис. років тому);
   • пізній (35 – 11 тис. років тому).
2. Мезоліт – середній кам’яний вік (11 – 6 тис. років тому);
3. Неоліт – новий кам’яний вік (6 тис. років тому);
4. Частково енеоліт – перехід від кам’яного віку до епохи металів (IV – поч. III тис. до н.е.).

Перші люди на території України давнього кам’яного віку

Перші люди в світі з’явилися на території сучасної Африки від 3 до 2,5 млн років тому. На територію сучасної України вони проникли приблизно у 1 млн років тому, у період раннього палеоліту (кам’яного віку). Це були пітекантропи – перехідний вид від мавпи до людини. Вони жили первісними стадами і займались збиральництвом, полюванням на мілких тварин.

На території України знайдено біля 30 стоянок пітекантропів, в основному на території Західної України (20 стоянок знайдено на Закарпатті), на Дністрі, біля с Лука-Врубловецька (Кам'янець-Подільський район Хмельницької області), на Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на березі ріки Кринки, неподалік від Житомира тощо.

Найстаріша стоянка первісних людей знайдена на Закарпатті – неподалік від села Королеве Виноградівського району. На підвищенні на лівому березі ріки Тиса археологи знайшли за різними джерелами від 8 до 12 культурних горизонтів, що відносились до різних епох розвитку людини. Найнижчий з цих горизонтів відноситься до раннього палеоліту й був утворений біля 1 млн року тому.

Близько 150 тис. років тому з льодовикового періоду починається середній палеоліт. У цей час на території сучасної України мешкали неандертальці. Через похолодання, зміни у флорі та фауні, викликані ним, цей вид людини проживав у печерах, вдягався у шкіри, полював на великих тварин, вмів використовувати, а за деякими свідченнями й здобувати вогонь.

Стоянок первісної людини часів середнього палеоліту в Україні нараховується більш 200. Вони розташовані по всій території України :

• в місцевості над порогами Дніпра;
• на Волині;
• у Наддністрянщині;
• в Приазов’ї;
• у Криму.

Виявлені в печерах Криму, гроті Кіїк-Коба, неподалік від міста Сімферополь та у селищі. Старосолля, що в околицях Бахчисарая, а також в урочищі Круглик на Запоріжжі викликають найбільший інтерес археологів.

Пізній палеоліт ознаменовано появою кроманьйонця. Це були перші представники виду Людина розумна або Homo sapiens, що з’явилися на території Європи. Кроманьйонці мали майже такий самий вигляд, як і сучасна людина, вже вміли обробляти камінь та кістку. Вони займалися полюванням на великих звірів, мамонтів, бізонів, печерного оленя, дикого коня, оленя.

Жили кроманьйонці великими родовими общинами – від 20 до 100 чоловік. Провідну роль у цих сімейних общинах відігравала жінка. Спочатку кроманьйонці селилися у печерах, але згодом почали зводити шатра з величезних кісток мамонтів та інших великих тварин, кістки накривали шкірами. Також люди пізнього палеоліту жили в землянках та напівземлянках на берегах річок.

Перебратися з печер і утворювати поселення, де можна було мешкати доволі довго, людині розумній дозволило закінчення льодовикового періоду, а також прогрес у мисливстві та збиральництві (завдяки новим знаряддям).

Стоянок пізнього палеоліту в Україні нараховується дуже велика кількість – більше 800. Найдавнішою з віднайдених стоянок кроманьйонців є Радомишльська стоянка, розташована у Житомирській області. на Житомирщині. А найбільший інтерес істориків викликали знахідки зі стоянки в селищі Мезин на березі Десни, що поблизу міста Новгород-Сіверський на Чернігівщині. Також до найвідоміших стоянок первісних людей епохи пізнього палеоліту відносять Межиріч на Черкащині, Доброничівку та Кирилівську стоянку на Київщині.

Стоянки мезоліту, неоліту та енеоліту

Мезоліт або середній кам’яний вік охарактеризувався закінченням льодовикового періоду. Зміни клімату (наблизився до сучасного) призвели до зникнення більшої частини великих тварин, що були головною ціллю давніх мисливців. Людство переживало мисливську кризу і змушене було перейти на полювання на менших звірів – кабанів, оленів, вовків, лисиць, бобрів тощо. Потреба призвела до революційного кроку – винайдення першої стрілкової зброї, лука та стріл.

У епоху мезоліту більшого розвитку набуває рибальство, збиральництво, були приручені перші тварини – собаки. У соціальній сфері також відбуваються зміни: родова община перетворюється на плем’я – об’єднання декількох родів.

Через специфіку полювання на мілких тварин, люди мали постійно переміщуватись. Тому для епохи мезоліту характерні тимчасові стоянки – люди жили в печерах або наметоподібних житлах.

Мезолітичні стоянки у величезній кількості віднайдено по всій території Східної Європи. В Україні таких поселень біля 1000: Журавська стоянка у Чернігівській області, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі Мурзак-Коба на річці Чорна у Криму і багато інших.

Наприкінці мезоліту – на початку неоліту або нового кам’яного віку відбувається одна з найважливіших у історії людства подій: перехід від накопичувального до відтворюючого господарства.. З мисливства та рибальства шляхом приручення тварин виникає скотарство, а з рослинного збиральництва – землеробство.

В період неоліту люди продовжують жити племенами, подеколи утворюючи племінні союзи. Для цієї епохи характерний перехід до більш осілого способу життя.

На території України виявлено понад 500 неолітичних пам’яток. Найбільш ранні з них знаходились на Закарпатті, у басейні Тиси та у Наддністрянщині і Надбужжі. Серед стоянок доби неоліту найбільшу цікавість археологів викликають:

• Ізюмські в Харківській області;
• Сокільця Вінницької області;
• Віту-Литовська в Київській області.

Унікальною неолітичною пам’яткою є Кам’яна могила – пагорб із кам'яних брил у степу поблизу Мелітополя. Також вчені виявили коло 10 археологічних культур неоліту, серед яких буго-дністровська, дніпроводонецька культури і культура ямково-гребінцевої кераміки.

У період енеоліту на території України існувала унікальна трипільська культура. Її представники перейшли від матріархату до патріархату – це явище історики вважають ознакою розкладу первіснообщинного ладу, знаменням останнього його періоду.

Трипільці мешкали у великих поселеннях, деякі з яких вчені називають першими мегаполісами з населенням у 15-20 тисяч чоловік. Вони будували землянки або глинобитні хижі, мали розвинену культуру, вміли виготовляти керамічні посуд та фігурки, майстерність у виробництві яких і досі викликає здивування вчених.

Основним заняттям трипільців було землеробство, а також скотарство, тому вони селились близько до водних ресурсів – на берегах річок. Цікаво, що коли ґрунти виснажувались, раз на 30-60 років, трипільці переходили на нове місце, перед тим спаливши попереднє поселення.

Станом на 2014 рік на території сучасної України було виявлено понад 2000 трипільських пам’яток. Найвизначніші зі знайдених поселень – Майданецьке і Тальянки у сучасній Черкаській області України.

Крім племен трипільської культури, в період енеоліту в Україні існували й інші археологічні культури, ямна, середньостогівська, у господарстві яких більшу роль почало відігравати скотарство.

Отож на сьогоднішній день в Україні знайдено декілька тисяч стоянок первісних людей, що дають археологам змогу дослідити історичний шлях та особливості еволюції людини на українських територіях, порівняти його з розвитком людського виду в інших країнах світу.