Діяльність уряду Української Держави

Взагалі гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя у річище правових норм. Головним своїм внутрішньополітичним завданням П. Скоропадський вбачав стабілізацію розбурханих революцією соціально-економічних відносин в Україні, відновлення приватної власності на землю і свободи торгівлі. Тож не дивно, що у першу чергу гетьмана підтримали, крім хліборобів-власників і середньої інтелігенції (які були репрезентовані, зокрема, УДХП), торговельно-промислові й поміщицькі кола. 15-18 травня 1918 p. y Києві проходив з'їзд промисловців, банкірів, торговців, фінансистів і поміщиків - загалом понад 1000 учасників. Вони заявили про свою готовність «усіма силами сприяти утворенню нового державного, громадського та економічного ладу Української Держави». На з'їзді був утворений «Союз промисловості, торгівлі, фінансів, сільського господарства» - так званий «Протофіс», який очолив князь Олександр Голіцин.

Один з тодішніх мешканців Києва, А. Гольденвейзер, згадує, що «доба гетьмана, дійсно, характеризується певним економічним піднесенням ... Промислові й торговельні кола, з одного боку, були наближені до можновладців і впливали на останніх у вигідному для себе напрямі; а з іншого - забезпечений збут всіляких товарів у Німеччину й Австрію створював і в суто економічному сенсі вельми сприятливу кон'юнктуру для нашого краю». Надійну охорону цьому економічному добробуту забезпечувала 450-тисячна німецько-австрійська армія.

Таким чином, силам, що прийшли до влади внаслідок перевороту 29 квітня 1918 p., вдалося забезпечити певне піднесення Української Держави. Проте, існував також і зворотний бік медалі. В очах незаможних верств населення внутрішня політика Павла Скоропадського ототожнювалась із ліквідацією революційних здобутків народу, поверненням міській та сільській буржуазії фабрик, заводів і земельних володінь.

«Протофіс» зажадав від уряду відновлення у повному обсязі поміщицьких прав, перегляду законів про восьмигодинний робітничий день, про діяльність профспілок і заводських комітетів, про свободу страйків, ліквідації законодавчого нормування заробітної плати тощо.

Внаслідок виконання цих вимог різко погіршилося становище робітників. Про це свідчить, зокрема, резолюція Всеукраїнської ради профспілок: «У Донецькому басейні майже скрізь скасовано восьмигодинний робітничий день. Заробітну плату знижено до тогорічних розмірів, підвищені ціни на продукти, що відпускаються ... 3 того ж Донецького басейну розносяться скарги про явища, нечувані навіть за самодержавного режиму: зареєстровані десятки випадків шмагання робітників за вироками начальників загонів українських військ...». 14 травня 1918 p. yКиєві нелегально, через заборону властей, відбувся Всеукраїнський робітничий з'їзд. Він ухвалив вести рішучу боротьбу проти гетьманського режиму за українську республіку.

На початок травня був запланований і Всеукраїнський селянський з'їзд, на який мало прибути до 10 тисяч делегатів, але уряд заборонив його. З приводу заходів, ужитих міністерством внутрішніх справ проти цього з'їзду, організованого Селянською спілкою, українська суспільно-політична газета «Нова рада» слушно зазначила: «Iколи члени Селянської спілки роз'їдуться по домівках, розігнані та тероризовані, вони, очевидно, відплатять на місці тим, чим може тільки платити роздратована маса». Учасники з'їзду все ж таки нелегально зібралися поблизу Києва й ухвалили резолюцію з протестом проти гетьманської влади. У своїй відозві до селянства з'їзд закликав до боротьби проти «контрреволюції»: «Умремо, а землі й волі не дамо».

Незадоволення гетьманським урядом продовжувало наростати, і 21 травня 1918 р. виник Український національно-державний союз (УЦДС) як опозиція новому режимові. До його складу увійшли представники УДХП, УПСФ, Української трудової партії, Об'єднання ради залізниць України, Поштово-телеграфної спілки, УСДРП і УПСР (члени двох останніх - на правах дорадчого голосу). Головою Союзу обрано есефа Андрія Ніковського.

Свою діяльність УНДС розпочав з меморіалу, поданого Павлу Скоропадському 24 травня. У меморіалі негативно оцінювалась діяльність гетьманського уряду, що ускладнювала і без того важку політичну ситуацію у країні та руйнувала довіру мас до нової влади: «Заборона з'їздів земств, міст, а особливо робітничого й селянського з'їздів, розгін останнього навіть з допомогою збройної сили, у той час, як дозволяються з'їзди представників капіталу, торгівлі й великої земельної власності, тільки може переконати широкі працюючі маси у тім, що новий уряд стоїть на варті не їх інтересів...». Режим звинувачувався у заміні представників влади на місцях, розпуску демократичних органів самоврядування та реставрації дореволюційних дум і земств. Також закидалося, що «уряд провадить таку політику, якби революції зовсім не було і цілком ігнорує утворену революцією свідомість народних мас». Виходячи 3 цього, УНДС висловлював недовіру урядові, вважаючи, що «сучасний кабінет міністрів врятувати державу від анархії й безладдя, встановити тверду владу, оперту на довір'я народу та зміцнити самостійну Українську державу не зможе».

На початку серпня УНДС трансформувався в Український національний союз (УНС), до складу якого увійшли всі партії та групи, що складали УНДС, крім демократично-хліборобської партії. Національний союз ставив перед собою такі завдання: створення міцної самостійної держави, боротьба за законну демократичну владу, домагання демократичного виборчого закону, захист прав українського народу та держави у міжнародній політиці й т. ін. Тобто вже з самого початку свого утворення спочатку УНДС, а потім УНС продемонстрували рішуче бажання стати на захист здобутків українського народу перед новим урядом, на віть ціною гострої опозиції до нього. Така позиція демократичних пар тій сприяла зростанню їхньої популярності в масах за умов подальшого загострення стосунків між владою і загалом суспільства.

Чималі позитивні досягнення були зроблені Гетьманатом у зовнішньополітичній сфері. Тут основним завданням гетьманського режиму була боротьба за міжнародне визнання Української Держави. її визнали тридцять країн, із них десять мали свої представництва у Києві. У свою чергу, Україна мала репрезентантів у двадцяти трьох державах. Особлива увага у зовнішньополітичній діяльності приділялася відносинам з Німеччиною (кульмінацією яких став офіційний візит П. Скоропадського до німецького імператора - кайзера Вільгельма IIу вересні 1918 p.), нормалізації стосунків з Австро-Угорщиною, котра прагнула анексувати землі Східної Галичини та Холмщини, а також підписанню мирного договору із РРФСР (що, втім, так і не був укладений, лише підписано 12 червня 1918 р. російсько-українську угоду про перемир'я). Ще одне питання - проблема кордонів і врегулювання територіальних суперечностей - становило основу зовнішньополітичних контактів Української держави з Білоруссю, Доном, Кримом, Польщею та Румунією.

Та найзначніших і найтриваліших успіхів гетьманський уряд досяг у галузі науки й освіти. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття паралельно до вже існуючих російських українських вищих шкіл, гімназій та університетів. На основі народного Українського університету був утворений Київський державний український університет. Інший український університет було відкрито у Кам'янці-Подільському. У Полтаві діяв державний університет, створений на основі філії історично-філологічного факультету. Створено Катеринославський університет, виношувалися плани відкриття університетів у Харкові й Одесі. Були засновані, зі статусом національних, архів, бібліотека, галерея мистецтв, театр, видавалися підручники українською мовою тощо. Від початку літа велася робота щодо організації Української академії наук, і 14 листопада 1918 р. гетьман окремим наказом призначив особовий склад академії. її головою став всесвітньо відомий природознавець Володимир Вернадський.

Але того ж дня - 14 листопада 1918 р. - Павло Скоропадський оголосив, що Україна відрікається від державної самостійності і входить у федеративну спілку з майбутньою небільшовицькою Росією. Це послужило безпосередньою причиною початку протигетьманського повстання, ініційованого Українським національним союзом.