Скіфи

Скіфи - давній народ, який у VII ст. до н.е. - III ст. н.е мешкав у Північному Причорномор’ї. Належали до іраномовних племен і за мовою були близькі до сарматів. На територію України прийшли зі степів Прикубання й Північного Кавказу.

Зміст:
1. Походження та розселення скіфів.
2. Велика Скіфія.
3. Господарство, заняття, побут, мистецтво.
4. Занепад Великої Скіфії.

1. Походження та розселення скіфів. У першій половині VII ст. до н. е. зі степів Прикубання й Північного Кавказу на території України з'явилися скіфи. Одні історики переконані, що скіфи прийшли сюди з Північного Ірану, другі вважають, що вони містилися в передгір'ях Алтаю, треті - в Передній Азії, четверті - в Середній Азії, п'яті - в Північному Причорномор'ї, яке предки скіфів залишили в середині II тис. до н.е. Північний Кавказ довго залишався для них надійним тилом, звідки вони черпали продукцію сільського господарства, кольорові метали, залізо, поповнення до війська.

Видатний грецький історик Геродот, що присвятив Скіфії одну з дев'ятьох книг своєї «Історії», виділяв:

  • власне скіфів (скіфів-кочівників), які населяли степові райони на схід від Дніпра;
  • царських скіфів, що кочували по Приазов'ю та степовому Криму;
  • осілих скіфів-орачів, які мешкали в лісостеповій зоні Правобережжя;
  • осілих скіфів-землєробів, які розташувалися на Лівобережжі Дніпра.

Панівне положення в суспільстві посідали царські скіфи, які розглядали інші племена й етноси Скіфії як рабів, які були змушені постійно сплачувати їм данину.

2. Велика Скіфія. Перші спроби об'єднання скіфських племен датуються VI ст. до н. е. Вперше вони об'єдналися під час вторгнення величезного перського війська на чолі з царем Дарієм. Перси змушені були відступити.

На початку своєї історії скіфи здійснили ряд завойовницьких походів (679-585 рр. до н. е): через Кавказ вони атакували Передню Азію, де зруйнували столицю Ассирії Ніневію, захопили території Мідії, Сирії, Палестини, взяли викуп з Єгипту, вторглися в Індію.

На зламі V-IV ст. до н. е. поряд із залишками родових відносин у скіфів розвивалося рабовласництво і склалася перша на території України (Північне Причорномор'я) державаВелика Скіфія, яка була монархічною за формою правління.

Держава була насамперед військовою організацією: воїнами були всі дорослі чоловіки і більшість жінок. Верхівку скіфського суспільства становила могутня військова скіфська знать на чолі з царями. До скіфської знаті належали військові вожді, царські дружинники. Основну частину дорослого населення складали воїни, а також хлібороби або скотарі - рядові общинники. Були у скіфів і раби.

Цар мав значну владу: він очолював військо, був верховним суддею; невиконання наказу царя каралося смертю. Але його влада не була абсолютною: найважливіші справи обговорювалися. на народних зборах, які дістали назву «Рада скіфів». Це був демократичний орган, на засіданнях якого іноді вирішували навіть долю царів.

Найвищого піднесення Велика Скіфія досягла в IV ст. до н. е. за часів царя Атея. Він підкорив своїй владі всі скіфські землі від Дунаю до Дону. Тоді скіфи вели жваву торгівлю з грецькими колоніями - Ольвією, Херсонесом, Тірою, Пантікапеєм, а також з Македонією, Істрією, римськими провінціями. Держава стала централізованою, було започатковано карбування скіфської монети.

3. Господарство, заняття, побут, мистецтво. Як і кіммерійці, скіфи були кочовиками. Основним заняттям скіфів було кочове тваринництво. Поголів'я худоби визначало майнове становище скіфів. У скіфів існували майстерні: збройові, ковальські, деревообробні. Окремим видом ремесла стала найважливіша його галузь - обробка заліза.

Другим основним заняттям скіфів були військові походи. Основу скіфського війська становила легкоозброєна піхота. Але головною ударною силою були загони важко озброєних вершників, захищених панцирами, шоломами та щитами. Скіфи були чудовими лучниками, майстерно володіли коротким мечем.

Побут скіфів визначався кочовим способом життя. Своєрідними житлами на колесах були кибитки на 4-х або 6-ти колесах, у яких переїжджали жінки та діти, зберігалося майно скіфів. Життя чоловіків із дитинства було пов'язано з конем. Одяг, оздоблений вишивкою, був зручно пристосований до верхової їзди.

В античних містах-державах Північного Причорномор'я існували ювелірні майстерні, що виконували замовлення багатих скіфів. Чудові твори ювелірного мистецтва накопичувалися в усипальницях знаті, що за своїми розмірами та багатством не мали рівних серед інших представників знаті Східної Європи. Серед найвідоміших скіфських курганів - Товста Могила на Дніпропетровщині (тут знайдено відому золоту пектораль),Солоха біля с. Велика Знаменка на території Запорізької області (тут знайдено золотий гребінь), Чортомлик - недалеко від м. Нікополя Дніпропетровської області (тут знайдено зброю).

4. Занепад Великої Скіфії. У IV ст. до н. е. скіфи вели боротьбу з могутньою Македонією за вплив на Балканах і в південно-західному Причорномор'ї. У вирішальній битві в 339 р. до н. е. скіфи зазнали поразки. У жорстокому бою загинув і Атей, якому на той час виповнилося близько 90 років. Після цього скіфська держава почала занепадати, і в III ст. до и. е. Велика Скіфія припинила своє існування. Скіфи відійшли на південь і створили Малу Скіфію зі столицею в Неаполі Скіфському (поблизу сучасного Сімферополя). У II ст. до н. е. скіфи були остаточно розгромлені сарматами, готами та іншими племенами.

Розвинута матеріальна культура скіфів увібрала в себе досягнення місцевих племен, передових цивілізацій Сходу, Греції та пізніше Риму. У і свою чергу Скіфія істотно вплинула на економіку, суспільний устрій, матеріальну культуру населення лісостепової України.