Спільність історична
Спільність історична—стійкі угруповання людей, що склалися в процесі історичного розвитку і відігравали певну роль у становленні суспільства. Серед історичної спільності виокремлюють як основні: плем 'я, расу, народ, народність, націю. Плем'я є певним типом етнічної історичної спільності соціальної організації докласового суспільства, який у зародковому вигляді виникає разом із родом, оскільки екзогамність останнього потребує постійних зв'язків хоча б між двома родовими колективами. Археологічно виникнення племені фіксується тільки в мезоліті, коли завершується його формування як соціальної та етнічної спільності. Характерними рисами племені, що формується, є наявність: племінної території, певної економічної єдності і взаємодопомоги одноплемінників; єдиної племінної мови; племінної самоназви і самосвідомості. Племінна єдність людей зумовлюється спільним походженням родів, які входять до нього, та кровноспорідненими зв'язками між його членами.
Раси — історично утворені групи людей, які характеризуються спільністю успадковано закріплених морфологічних (тілесних) особливостей і мають спільне походження. Сучасне людство прийнято поділяти на три великі раси (або «раси першого порядку»): негроїдну, монголоїдну та європеоїдну. Всередині великих рас, звичайно, виділяють дрібніші расові групи («раси другого порядку»). Расові відмінності стосуються лише зовнішніх ознак людини, а не життєво важливих морфологічних, фізіологічних і психічних її особливостей.
До історично утворених на базі рабовласницького й феодального ладу мовних, територіальних, економічних і культурних спільностей людей належить народність. Це певний тип етносу, який посідає проміжне місце між плем'ям і нацією. Утворення союзів племен, яке супроводжувалося посиленням міжплемінних господарських і культурних зв'язків, військові сутички, міграції населення, спричинені збільшенням його чисельності, виникнення приватної власності — усе це зумовило заміну попередніх кровних зв'язків територіальними і появу нової форми історичної спільності — народності, яка зазвичай складалася з кількох племен, близьких за походженням і мовою, або з племен різномовних, що об'єднувалися внаслідок завоювання одних племен іншими. В процесі складання народності мова одного з етнічних компонентів (чисельнішого або більш розвиненого) перетворювалася на загальну мову народності, а інші племінні мови зводяться до ролі діалектів, а іноді зовсім зникають, формується територіальна, культурна та економічна спільність, яка часто не має стійкого характеру. Одним із показників нової спільності є збірне ім'я, під яким народність стає відомою сусідам. Поняття «народ» в широкому розумінні вживається для позначення великої групи людей, пов'язаних місцем походження або проживання, це все населення певної країни.
Історичною спільністю людей є нація, яка складається на основі спільності їх мови, території, економічного життя, культури й деяких особливостей характеру. Розвиток капіталізму зумовлює суспільнотериторіальний поділ праці, який економічно пов'язує населення в націю. Це веде до політичної концентрації і створення національних держав на місці попередньої роздробленості. Нація виникає зі споріднених і неспоріднених племен, рас і народностей. Роди й племена — історичні спільності людей первісного ладу, а народності — доби рабовласницьких і феодальних суспільств — передують нації. Спільність мови й території на базі спільності економічного життя і є основними ознаками нації. Економічна й політична консолідація нації впливає на утворення єдиної національної мови з мов народностей. Особливості історичного розвитку нації, її економічного стану, культури, побуту, звичаїв і традицій накладають відбиток на її духовність, формують особливості національного характеру та психології у людей, які становлять певну націю.