Методика історичного дослідження

Методика історичного дослідження — спеціальна галузь історичної науки, що розробляє конкретні способи і методи науководослідницької роботи. Безпосередньо пов'язана з методологією, предметом історичної науки, що вивчає закономірності суспільного розвитку в їх конкретних виявах, у практичному втіленні в діях людей, партій, державних органів влади. М. і. д. залежить від стану і розвитку історіографії, джерелознавства, інших спеціальних і допоміжних історичних дисциплін.

Для досягнення творчих завдань історик використовує різні методи дослідження, які можна поділити на три підгрупи: загальнонаукові, специфічноісторичні та міждисциплінарні. До загальнонаукових належать історичний, логічний і метод класифікації (систематизації). Особливо важливе значення в історичному дослідженні мають власне історичні методи: хронологічний, хронологічнопроблемний, проблемнохронологічний, синхронічний, діахронний (метод періодизації), порівняльноісторичний, ретроспективний.

Нерідко застосовується ще й метод актуалізації, коли історик намагається прогнозувати, давати практичні рекомендації на підставі «уроків історії». Історик-дослідник використовує ще міждисциплінарні методи, які застосовуються фахівцями інших наук (статистичний, математичний, системноструктурний). Під час вивчення подій і процесів недавнього минулого, учасники яких ще живі, використовується також метод конкретних соціологічних досліджень (анкетування, опитування тощо). Коли доводиться вивчати і враховувати настрої людей у здійсненні певних подій, історик використовує методи соціальної психології. Проте тільки комплексне застосування різних методів, що відповідає темі та характеру дослідження, забезпечить успішне її засвоєння.

Історичне дослідження може виконуватися в різних формах. Це — монографія, дисертація, збірник документів чи спогадів, стаття, рецензія, доповідь на конференції чи симпозіумі тощо. Від форми залежить структура, побудова праці.

Методиці історичного дослідження присвячено низку праць вітчизняних і зарубіжних фахівців. Чи не першим в Україні з такою розробкою виступив акад. І. Крип'якевич, який опублікував «Нарис методики історичного дослідження» в «Українському історичному журналі» (1967, № 2—4; 7—10). Двома виданнями (в 1984 і 1990 pp.) вийшла монографія А. В. Санцевича «Методикаисторического исследования». У Київському національному університеті імені Тараса Шевченка підготовлено посібники В. Котова «Введение в изучение истории» (К., 1982) і В. Стрельського «Основы научноисследовательской работы студентов» (К., 1981).