123

Імунітет

Імунітет (від лат. immunitas — звільнення від чогонебудь) — 1. У Стародавньому Римі — звільнення від податків чи громадських повинностей як особливий привілей, що його надавав окремій особі, соціальній категорії чи громаді сенат Римської республіки, пізніше — імператор.

2. У середні віки — вилучення певних осіб або майна із загальної системи державних повинностей. Великі феодали, особливо вище духівництво, отримували від королів спеціальні грамоти, що забороняли доступ у їхнє володіння королівським чиновникам для виконання судових, адміністративних, поліційних або фіскальних функцій. Ці функції передавалися магнатам і їхнім службовим особам. Особа, яка мала таку грамоту, користувалася на своїй землі судовою владою, сама збирала податки, очолювала військове ополчення, що скликалося на території імунітетного округу. Імунітет робив помістя — незалежний в економічному відношенні осередок — самостійним також у політичному відношенні, що поглиблювало феодальну роздробленість Європи. У зв'язку з посиленням королівської влади і формуванням централізованих держав інститут імунітету занепадав.

3. У наш час термін «Імунітет», використовується для позначення понять: « Імунітет держави», « Імунітет дипломатичний», « Імунітет парламентський». Імунітет держави від іноземної юрисдикції — непідсудність держави та її органів суду іншої держави, імунітет держави випливає із засад державного суверенітету, за яким до держави не можуть бути застосовані примусові заходи. Дипломатичний імунітет — сукупність прав і привілеїв, якими користуються іноземні дипломати в тій державі, де вони акредитовані. Парламентський імунітет полягає в тому, що член парламенту не може бути затриманий, підданий обшукові й судовому переслідуванню без особливого дозволу парламенту.