Анархокомунізм

Анархокомунізм - одна з основних течій російського анархізму, що спирається на теорію т. зв. бездержавного комунізму. Доктрину анархокомунізму розробив П. Кропоткін у працях кінця 70 - поч. 90х pp. XIX ст. («Промови бунтівника», «Завоювання хліба», «Анархія, її філософія, її ідеал», «Держава та її роль в історії» та ін.). Згідно з його «теорією суспільного прогресу» розвиток суспільства здійснюється у формі стрибків та еволюційних процесів, а соціальна революція - це закономірний етап, який призводить до повної ліквідації держави. Послідовники Кропоткіна уявляли майбутнє суспільство як союз вільних громад, об'єднаних вільним договором, де особистість має необмежені можливості для розвитку.

Анархокомуністи дотримувалися тактики «пропаганди дією», вважаючи страйк та індивідуальний террор універсальними засобами боротьби, заперечували всі форми влади, в тому числі революційнудиктатуру. Після перемоги революції вони планували здійснити експропріацію, встановити прямий товарообмін та інтеграцію праці, передати землю селянським громадам. Практичну діяльність анархокомуністи почали з 1903 р. в Європі (група «Хліб і воля» у Женеві, лідери Г. Гогеліа, Л. Іконникова, М. Церетелі, Г. Деканозов) і в Російській імперії (в містах Білосток і Ніжин). У 1903 р. анархокомуністи («хлібовольці») організували видання першого російського анархістського органу за кордоном - журналу «Хліб і воля».

На І з'їзді анархокомуністів (грудень 1904 p., Лондон) були визначені їхні стратегічні й тактичні завдання. Метою проголошувалася «соціальна революція, тобто повна ліквідація капіталізму й держави і заміна їх анархічним комунізмом» (бездержавним комуністичним суспільством). Анархокомуністи взяли активну участь у революції 1905-1907 pp. В умовах революції поряд з «хлібовольцями» в анархокомуністичному русі утворилися й інші течії, які відрізнялися від «хлібовольців» радикальнішою позицією, здійснювали терористичну діяльність. До 1909 р. на території Російської імперії анархісти майже повністю були ліквідовані поліцією, але продовжували діяти в еміграції. В серпні 1908 р. у Женеві на конференції анархокомуністів було утворено «Союз російських анархістівкомуністів», що об'єднав розрізнені групи. Після Лютневої революції 1917 р. анархокомунізм був найвпливовішою течією російського анархізму. Найактивнішою була діяльність анархокомуністів у Петрограді. Своїми діями вони поглиблювали дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації, сприяли поваленню Тимчасового уряду, зруйнуванню старого державного апарату. Після закінчення громадянської війни значна частина анархістів була репресована більшовицькою владою, частина вислана за межі країни, внаслідок чого анархокомуністи припинили свою діяльність. Ідеї анархокомунізму відродилися в Росії на рубежі 80-90х pp. XX ст.