Роман Мстиславович - біографія, політика та характеристика правління

Роман Мстиславович (близько 1150-1205 pp.) – військовий, державний і політичний діяч. Син волинськогокнязя Мстислава Ізяславовича, князь новгородський (1168-1170 pp.), волинський (1170 р.), галицький (1199 p.). Відомий тим, що об’єднав Галицьке і Волинське князівствf в одну державу та зміцнив княжу владу на значній території Русі.

Прославився, як жорсткий та рішучий правитель. Володів Києвом, але залишив місто, поставив там владарювати залежного від себе князя. В зовнішній політиці дотримувався союзницьких відносин з Візантією, Польщею та Угорщиною.

Коротка біографія Романа Мстиславовича

Князь Роман Мстиславович належить до династії Рюриковичів, яка здавна вважалася правлячою на Русі. По матері він належить до польського роду Болеслава ІІІ, що правив польськими землями чотири покоління. Про дитинство та молодість князя в літописах збереглося не так багато відомостей. Роман був одним з чотирьох синів князя Мстислава, але точно невідомо, він був старшим сином чи батько віддав перевагу йому в правах на престол.

Юність молодий князь провів на території Польщі та Німеччини. Все це вплине на його світогляд та духовність в наступні роки.

У 1168 році Романа запросили новгородці, давши йому титул князя. Правив він всього три роки. Складна ситуація з втратою Києва Мстиславом, залежність від волі бояр та коаліція проти правлячої династії не дали шансу повністю проявити свій талант правителя. Після смерті батька Роман повертається з Новгороду, щоб стати князем Володимира.

За перші роки правління Романа Мстиславовича Володимирське князівство не знало активної зовнішньої політики. В змові зі своїми братами князь захищав свої землі від нападників зовні. Проте Роман був залежний від родичів, які мали владу над ресурсами та землями. Стояв вибір між сімейною згодою та загрозою з боку сусідів. Але вже тоді Роман Мстиславович планував приєднати галицькі землі до Волині.

Перша спроба сталася в 80-ті роки. Йому навіть вдалось вигнати з трону Ярослава Галицького, але з приходом угрів він поступився Галичиною. Вдруге Роман Мстиславович сів в Галичі лице в 1199 році. Цю дату можна вважати часом заснування Галицько-Волинського князівства.

На той час Роман був єдиним кандидатом на землі своїх братів. Боротьба за владу вийшла тривалою, бо бояри активно виступали проти Романа. Але так виникла нова держава, яка поступово зміцнювалася. У 1202 році став володарювати в Києві, зумів об’єднати Південно-Західну частину Русі.

Роман Мстиславович загинув у 1205 році під містом Завихвост. Відносини з Польщею різко погіршилися. Він намагався забрати землі у краківського князя, які він мав віддати йому. В одній з сутичок Роман загинув.

Внутрішня і зовнішня політика Романа Мстиславовича

Політика Романа Мстиславовича завжди була рішуча, але обачна. Він підтримував добрі відносини з правителями сусідніх князівств, що давало йому підтримку. Наприклад, мав близькі стосунки з київським князем Рюриком Ростиславовичем. Рюрик віддав Роману землі, які розташовувалися на берегах річки Рось. Проте на них часто нападали половці, тому Роман був вимушений багато часу проводити в військових походах.

В зовнішній політиці князь Галицько-Волинського князівства мав ділові та дружні відносини з королівською династією Польщі – Казимиром та його синами. Роман допоміг Казимиру (1190 рік) взяти Краків, а через деякий час виступив для підтримки синів в боротьбі з Мішком Старим. Відповідно, Лешко не забув цього. Він надавав Роману військову підтримку для підкорення галицьких земель. Роман зумів домогтися добрих зав’язків з Угорщиною.

Роман також налагоджував стосунки з Візантійською імперією. Партнерські взаємовідносини будувалися на торговельних зв’язках, підтримці християнства та військових походах проти половців. Перший похід датується 1197 р., а два інших 1201 та 1203 роком. Коли кочовики стали загрозою для Константинополя, саме Роман виступав захистом цих земель. Була підписана союзницька угода.

Характерними рисами правління Романа Мстиславовича можна назвати:

• зміцнення державності;
• посилення позитивних стосунків з Візантією;
• захист християнства, а також встановлення зв’язків не тільки з Візантією, але і з Римом;
• придушення боярства;
• активне будівництво міст, доріг, укріплень;
• військові походи, що закріпили статус галицько-волинських земель.

Літописці описують Романа далекоглядним політиком, який міг діяти рішуче та ефективно. Він був мудрим правителем, якого називали самодержцем Русі.