Польське повстання 1863 р

У січні 1863 р. вибухло нове повстання поляків, спровоковане брутальною поведінкою російського окупаційного режиму. Повстання засягнуло і Правобережну Україну з її поміщиками-поляками. Поляки створили тимчасовий Національний Уряд, який намагався приєднати до повстання й українців і тому видав спеціальну відозву "до братів-русинів", закликаючи їх до спільної боротьби "за свободу і незалежність Польщі, Литви і Руси." У квітні той уряд видав т. зв. "Золоту Грамоту до сільського народу", в якій запевняв селян Волині, Поділля й України, що дасть їм свободу, рівність і наділить землею без викупу та всіма громадянськими правами, включно зі свободою віровизнання, як також уживанням рідної мови в школах і судах. Полякам ішлося головно про відбудову Польської Речі Посполитої у колишніх її кордонах.

Помимо всіх привабливих обіцянок, тільки деяка кількість українських селян і представників української інтелігенції стали в лави повстанців, або активно допомагали їм. Назагал, українські селяни не підтримали повстання, знаючи вже з досвіду, що польські обіцянки не мають жодної вартості.

У квітні 1863 р. польське повстання було придушене й коштувало полякам до ЗО 000 вбитими повстанців і масових екзекуцій. Зліквідувавши збройною силою польські повстанчі загони, російський уряд знищив дощенту автономну адміністрацію Конгресівки, яка ще залишилася після повстання в 1830 р., та замінив її російською адміністрацією всеімперського зразка. Польську інтелігентську верству москалі здушили залізною рукою, застосувавши до неї за участь у повстанні кару смерті, ув'язнення та заслання в Сибір на каторгу.

На Правобережній Україні російський уряд застосував супроти польських панів-поміщиків, які брали участь у повстанні, карні адміністративні й законодавчі розпорядження, як конфіскація маєтків, а вслід за тим обмеження їхніх культурних і політичних впливів. З'явився ряд урядових розпоряджень, спрямованих на знищення польського землевласництва та заміну його російським, що мало на меті русифікацію Правобережної України (чи як це офіційно називалося — "обрусение края"). Надбавку 50% давали урядовцям, які народилися поза межами "Південно-Західного краю" й мали русифікувати край. Уряд обкладав польських поміщиків 10% збором, з якого на 50% збільшувалося утримання урядовців російського походження1.

Конфісковані у поляків маєтки уряд роздавав російським офіцерам та урядникам, або продавав обов'язково особам російського походження, яким видавалися позики з особливого фонду у 5 млн. рублів, передані до петербурзького Товариства Взаємного Кредиту. Застосовано пільговий продаж, ба навіть безплатну роздачу конфіскованих маєтків службовцям російського походження. Однак, як виявила практика, пільговий продаж, чи роздача маєтків вищим і нижчим урядовцям у багатьох випадках не виправдали урядових сподівань, бо місцеві, як і столичні урядовці не спішили йти на села й давали новонабуті маєтки в оренду полякам чи жидам. Для зменшення польських і скріплення російських впливів у Києві й Житомирі засновано російські бібліотеки. Заборонено вживати польську мову в офіційних установах, в аптеках, ба навіть у приватному листуванні чи в прилюдних розмовах.

У Києві 1864 р. засновано офіційний російський часопис щоденник "Киевлянин". Редактором став Віталій Шульгін, родом з Калуги. Уряд давав значні субсидії журналу, девізом якого було: Правобережжя — це "край русекій, русекій". За своїм змістом "Киевлянин" спершу був антипольським, але згодом повів боротьбу з "українським сепаратизмом".

Помимо того, що українці не підтримали польського повстання, російська влада, розгромивши поляків, поставилася вороже й до українського національного руху та використала цю нагоду для придушення його. Михаш Катков, редактор часопису "Московские Ведомости" та журналу "Русекій Вестник", один з ідеологів російського імперіалізму, доводив, що Україна "ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою... Малоросійської мови ніколи не було і, незважаючи на всі зусилля українофілів, до цього часу не існує". Пізніше він твердив, що коли уряд не зупинить український рух, поки ще не пізно, то вибухне колись й українське повстання, що буде гірше за польське. Катков, зрештою, не був одиноким у своїх судженнях. З'явилися також твердження, нібито український рух — це "польська інтрига", що "польська революція" — ніщо в порівнянні з національним і літературним рухом в Україні. Якби вибухла польська революція, то Росія, в найгіршому випадку, втратила б одну провінцію. Але, якби вдався національний і літературний рух в Україні, то це було б ударом у саме серце Росії.

когда и почему начинается формирование гражданского общества