На порозі XIX ст

Правління царя Павла І, який прийшов на трон після смертіКатерини II, було недовге (1796-1801 pp.), але жорстоке, навіть супроти дворянства та його найближчого оточення. Він мав дуже нестійкий характер і навіть його найближчі ніколи не були певні, що можна від нього очікувати. Одного дня він міг бути надзвичайно приязний, а другого надзвичайно жорстокий.

Українці, перебувши 34-літнє панування Катерини II з її ліквідацією залишків автономності України, сподівалися, що Павло І, який виявив свого роду симпатії до України, відновить гетьманство і поверне принаймні деякі традиційні права. Але так воно не сталося. Єдине, що він зробив, це повернув Генеральний Земський та Підкоморський суд, Магдебурзьке право та старий адміністративний поділ на повіти. Одне, що він зробив гуманного, це заборонив поміщикам силувати кріпаків працювати в неділю, а в Україні також продавати кріпаків без землі. Не переслідував він і духоборів, а також Уніатської Церкви, як це було за цариці Катерини II.

Своїм автократизмом, а ще більше жорстокістю навіть супроти аристократів — високих старшин армії, він наробив собі багато ворогів. Ці високі старшини, порозумівшись між собою і, мабуть не без згоди його сина, престолонаслідника Олександра, задушили імператора Павла І 24 березня 1801 р. Услід за тим на російський престол вступив молодий 24-річний імператор Олександр І.

Прихід на престол Олександра І знову зродив надії на краще, тим більше, що вже тоді він мав репутацію людини ліберальної, гуманних поглядів. Зараз таки на самому початку він створив "Таємний Комітет" із приятелів своєї молодості, до якого належали росіяни графи Ніколай Новосельцов та Павло Строганов, українець князь Віктор Кочубей та поляк граф Адам Чарториський. Всі вони були ліберальних поглядів і тому суспільство очікувало "нової ери". Сподівалися також знесення перестарілого вже і віджилого кріпацтва. Однак усі ті сподівання, чи побожні бажання, не здійснилися. У скорому часі Олександер І трапив під вплив графа Чарториського та зблизився з групою польських аристократів, великих землевласників на Правобережжі України — графи Владислав Браніцький і Северин Потоцький, князь Любомирський та інші, які зайняли високі пости в уряді імперії. Немалу роль у тому відігравав і роман царя Олександра І з княжною М. Наришкіною з дому спольщених князів Четвертинських. В остаточному висліді, хоч Правобережжя було під російською владою, там панували польські дідичі, польська культура тощо.

Треба однак ствердити, що Олександер І не радо встрявав у справи сумління й тому, так як і його батько, не переслідував уніятів, ані духоборів.