Україна у період повоєнної відбудови. Голод 1946-1947 pp

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення. I, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави.

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 pp.

Жодна країна Європи не зазнала такого руйнування, як Україна. За роки війни було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів, 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.

Лише прямі збитки, завдані народному господарству, дорівнювали 285 млрд. крб., що перевищувало втрати РРФСР. Загальні збитки, що війна принесла народу та господарству України, становили 1,2 трлн. крб. Значними були й демографічні втрати. За підрахунками вони склали 9 млн. чол., або 22% загальної кількості населення. Близько 10 млн. чоловік залишилося без помешкання. У таких умовах починалась відбудова народного господарства.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. Обсяг капіталовкладень на четверту п'ятирічку становив 65 млн. крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки. Виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей.

Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1.Масштаби відбудованих робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

2.Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу.

3.При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилося лише 7% капіталовкладень).

4.Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.

5.Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система.

6.Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах - соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.

7.Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 pp.

8.Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.

Результати відбудови були неоднозначними. З одного боку, було відновлено промисловість України: її обсяг у 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. зменшився порівняно з довоєнним на 20%). З іншого боку, ціна відбудови, внаслідок жорстоких методів її проведення, була дуже високою.

Протягом 1946-1950 pp. обсяг капітальних вкладень у господарство країни становив понад 65 млрд. крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки, разом узяті. При уряді у Москві було створено спеціальний комітет з відбудови народного господарства, що здійснював координацію й спрямовував усю роботу. За рішенням московських інстанцій з Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших регіонів в Україну направлялись кадри, надсилалась техніка й устаткування. Щоправда, тут доречно нагадати: устаткування евакуйованих під час нападу нацистської Німеччини на початку війни промислових підприємств так і не повернулось в Україну, оскільки це вважалось недоцільним. Відтак, відновлення промисловості довелось розпочинати фактично з нуля.

Ці зусилля, про ціну яких не заведено говорити, дали швидкі й серйозні результати: в Україні було загоєно рани війни, відбудувало промисловість. Зазначеного п'ятирічним планом на 1950 р. рівня промислового виробництва досягли у IVкварталі 1949 р. Обсяг валової продукції промисловості України в 1949-1950 pp. збільшився у 4,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15%.

За офіційними даними, четвертий п'ятирічний план за загальним обсягом виробництва промислової продукції було виконано за 4 роки й 3 місяці, хоча, як і в попередніх п'ятирічках, показники виробництва продукції групи «Б» були нижчими від показників групи «А». Зайвий раз підтверджувалось, що життєвому рівню людей приділялась другорядна увага. Та найбільш гостро проблеми відбудови виявились у сільському господарстві.

Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися. їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки. Селянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства. Значною мірою на його становище впливало негативне становлення влади до кооперативної власності, що зображувалась як щось «другорядне», як «непослідовно соціалістична» форма господарювання. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Між містом і селом існував нееквівалентний обмін.

Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстоких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина чи дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села.

На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в організаційно-господарському відношенні вони, в основному, ледь-ледь животіли. Протягом 1945-1948 pp. yсільське господарство України повернулось близько 1,3 млн. офіцерів і солдатів.

Iв цей час комуністична пропаганда широко використовувала приклади «передовиків» - голів колгоспів, бригадирів, ланкових, доярок та ін. Heговорилось про інше - про те, якими засобами підтримується колгоспний лад. У зв'язку із цим згадаймо про Указ президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. «Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Він був прийнятий за клопотання уряду УРСР і ЦК КП(б) і мав «закритий» характер. Указ надавав колгоспникам право порушувати на колгоспних і сільських зборах питання про виселення за межі Української РСР осіб, котрі «підривають» колгоспне виробництво. Зовні він нібито стимулював «колгоспну демократію», а насправді не враховував вікового сімейного, фізичного стану сільських мешканців і мав на меті переслідування селян, які не виробили мінімум трудоднів, працювали на присадибних ділянках.

Загалом протягом 1948-1950 pp. було винесено близько 12 тис. «громадських вироків». Виконання їх покладалось на органи міністерства внутрішніх справ.

Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село у другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха. У Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц з гектара. За підсумками сільськогосподарського 1946 p., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50-100 г, aподекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.

Валовий збір усіх зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн. пудів, що було у 3,5 разу менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних улітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, що засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней і коней. Наслідки посухи посилювались діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.

Почали повторюватись жахливі картини 1932-1933 pp.: люди хворіли на дистрофію, часто із смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис. хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, мали місце випадки канібалізму (у січні - червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 - трупоїдства). У цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тисяч чоловік, у 1947 р. - понад 520 тисяч. Iце лише ті випадки смертей, що зареєстровані загсами УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі до Закавказзя, Середньої Азії, на Кубань.

Iв той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область. Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас від голоду», зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. тонн зерна. У цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. тонн. При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит. Зайвий раз підтверджувалось: московські вожді цинічно ставляться до проблем українського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Heвипадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи та радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буря-ків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби.

форма государственного территориального устройства