123

Украина в период послевоенного восстановления. Голод 1946-1947 pp

Друга світова війна призвела до значних змін у долі України. Хоча Україна і зазнала великих збитків (зруйнований економічний потенціал, численні людські втрати), значно розширились її кордони, зросла політична й економічна вага республіки в СРСР, вона вийшла на міжнародну арену як суб'єкт міжнародного права, докорінно змінився склад її населення. I, що найважливіше, вперше за багато століть майже всі українські землі були об'єднані кордонами однієї держави.

Остаточно повоєнні кордони УРСР сформувались у процесі україно-польського, україно-чехословацького, україно-румунського територіальних узгоджень та юридичного закріплення у складі республіки західноукраїнських земель, що увійшли до складу УРСР протягом 1939-1945 pp.

Жодна країна Європи не зазнала такого руйнування, як Україна. За роки війни було знищено 714 міст і селищ міського типу та понад 28 тис. сіл (250 з них були повністю спалені разом з їх мешканцями), зруйновано 16158 промислових підприємств (неушкодженими залишились лише 19% довоєнної кількості промислових підприємств), 1,9 тис. залізничних станцій, 28 тис. колгоспів, 900 радгоспів, 1,3 тис. МТС, 18 тис. лікувальних, 33 тис. навчальних і наукових закладів, 19 тис. бібліотек.

Лише прямі збитки, завдані народному господарству, дорівнювали 285 млрд. крб., що перевищувало втрати РРФСР. Загальні збитки, що війна принесла народу та господарству України, становили 1,2 трлн. крб. Значними були й демографічні втрати. За підрахунками вони склали 9 млн. чол., або 22% загальної кількості населення. Близько 10 млн. чоловік залишилося без помешкання. У таких умовах починалась відбудова народного господарства.

У березні 1946 р. Верховна Рада СРСР затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 pp. Обсяг капіталовкладень на четверту п'ятирічку становив 65 млн. крб., що перевищувало рівень капіталовкладень за три передвоєнні п'ятирічки. Виснажене війною населення змушене було працювати на межі фізичних можливостей.

Можна назвати такі особливості відбудови в Україні:

1.Масштаби відбудованих робіт були більшими, ніж у будь-якій іншій країні Європи.

2.Республіці доводилось розраховувати лише на власні сили і на ресурси Радянського Союзу, а не на зовнішню допомогу.

3.При відбудові ставка робилась на важку промисловість та енергетику (80% капіталовкладень) за рахунок легкої промисловості, соціальної сфери та сільського господарства (на останнє відводилося лише 7% капіталовкладень).

4.Економіка України відбудовувалась і розбудовувалась не як самостійний, замкнутий і самодостатній комплекс, а як частина загальносоюзної економічної системи.

5.Повсюдно була запроваджена адміністративно-командна система.

6.Надзвичайно велика роль відводилася ідеологічному заохоченню праці, що знаходило свій вияв у широкомасштабних мобілізаційно-пропагандистських заходах - соціалістичних змаганнях, рухах передовиків і новаторів.

7.Відбудова ускладнювалася голодом 1946-1947 pp.

8.Гостро відчувалась нестача робочої сили, особливо кваліфікованої, сучасного устаткування, обладнання і технологій.

Результати відбудови були неоднозначними. З одного боку, було відновлено промисловість України: її обсяг у 1946-1950 pp. збільшився в 4,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15% (проте обсяг виробництва легкої промисловості у 1950 р. зменшився порівняно з довоєнним на 20%). З іншого боку, ціна відбудови, внаслідок жорстоких методів її проведення, була дуже високою.

Протягом 1946-1950 pp. обсяг капітальних вкладень у господарство країни становив понад 65 млрд. крб. (у довоєнних цінах). Це перевищувало відповідні капіталовкладення за три довоєнні п'ятирічки, разом узяті. При уряді у Москві було створено спеціальний комітет з відбудови народного господарства, що здійснював координацію й спрямовував усю роботу. За рішенням московських інстанцій з Уралу, Далекого Сходу, Поволжя та інших регіонів в Україну направлялись кадри, надсилалась техніка й устаткування. Щоправда, тут доречно нагадати: устаткування евакуйованих під час нападу нацистської Німеччини на початку війни промислових підприємств так і не повернулось в Україну, оскільки це вважалось недоцільним. Відтак, відновлення промисловості довелось розпочинати фактично з нуля.

Ці зусилля, про ціну яких не заведено говорити, дали швидкі й серйозні результати: в Україні було загоєно рани війни, відбудувало промисловість. Зазначеного п'ятирічним планом на 1950 р. рівня промислового виробництва досягли у IVкварталі 1949 р. Обсяг валової продукції промисловості України в 1949-1950 pp. збільшився у 4,4 рази й перевищив рівень 1940 р. на 15%.

За офіційними даними, четвертий п'ятирічний план за загальним обсягом виробництва промислової продукції було виконано за 4 роки й 3 місяці, хоча, як і в попередніх п'ятирічках, показники виробництва продукції групи «Б» були нижчими від показників групи «А». Зайвий раз підтверджувалось, що життєвому рівню людей приділялась другорядна увага. Та найбільш гостро проблеми відбудови виявились у сільському господарстві.

Особливо важким було становище селян. Вони отримували мізерні заробітки, на них не поширювались соціальні гарантії, вони були позбавлені права мати паспорт, а відповідно й вільно пересуватися. їм доводилось сплачувати великі податки на присадибні ділянки. Селянство, як і раніше, залишалось найбільш ущемленою категорією суспільства. Значною мірою на його становище впливало негативне становлення влади до кооперативної власності, що зображувалась як щось «другорядне», як «непослідовно соціалістична» форма господарювання. Колгоспник був відчужений від засобів виробництва, від розподілу створеного ним продукту. Вироблена колгоспами продукція державою не закуповувалась, а фактично вилучалась методом продрозкладки. Між містом і селом існував нееквівалентний обмін.

Всіляко обмежувалось ведення особистого підсобного господарства. Природне прагнення людей бути господарями на землі розцінювалось як приватновласницький пережиток. Прийнятий ще 1939 р. закон про сільськогосподарський податок набирав більш жорстоких, антигуманних форм. Згідно з цим законом, оподатковувались кожна тварина чи дерево. Податок стягувався з реалізації всіх культур, вирощених на присадибних ділянках колгоспниками, не говорячи про одноосібників. Колгоспники одержували за нелегку працю символічну платню, а існували, в основному, за рахунок присадибних ділянок. Селяни не забезпечувались пенсіями. У більшості колгоспники не мали паспортів і без особливого дозволу не могли залишати села.

На кінець 1945 р. в Україні діяли 27,5 тис. колгоспів, 784 радгоспи, 1277 МТС, але в організаційно-господарському відношенні вони, в основному, ледь-ледь животіли. Протягом 1945-1948 pp. yсільське господарство України повернулось близько 1,3 млн. офіцерів і солдатів.

Iв цей час комуністична пропаганда широко використовувала приклади «передовиків» - голів колгоспів, бригадирів, ланкових, доярок та ін. Heговорилось про інше - про те, якими засобами підтримується колгоспний лад. У зв'язку із цим згадаймо про Указ президії Верховної Ради СРСР від 21 лютого 1948 р. «Про виселення з УРСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський паразитичний спосіб життя». Він був прийнятий за клопотання уряду УРСР і ЦК КП(б) і мав «закритий» характер. Указ надавав колгоспникам право порушувати на колгоспних і сільських зборах питання про виселення за межі Української РСР осіб, котрі «підривають» колгоспне виробництво. Зовні він нібито стимулював «колгоспну демократію», а насправді не враховував вікового сімейного, фізичного стану сільських мешканців і мав на меті переслідування селян, які не виробили мінімум трудоднів, працювали на присадибних ділянках.

Загалом протягом 1948-1950 pp. було винесено близько 12 тис. «громадських вироків». Виконання їх покладалось на органи міністерства внутрішніх справ.

Виснажене війною і сталінською феодальною системою управління, українське село у другій половині 1946 р. почало переживати новий голод, якому передувала катастрофічна посуха. У Миколаївській області, наприклад, урожай зернових культур 1946 р. становив від 1,9 до 3 ц з гектара. За підсумками сільськогосподарського 1946 p., колгоспники Київської області на вироблені трудодні одержали не більше 150 г зерна на трудодень. В інших областях цей показник дорівнював 50-100 г, aподекуди на трудодні взагалі не одержали ні хліба, ні грошей.

Валовий збір усіх зернових в Україні становив у 1946 р. 531 млн. пудів, що було у 3,5 разу менше, ніж у 1940 р. Із 26397 наявних улітку 1946 р. колгоспів 5500 не зібрали навіть тієї кількості зерна, що засіяли. Брак кормів призвів до значного скорочення поголів'я великої рогатої худоби, свиней і коней. Наслідки посухи посилювались діями центральних московських органів, які, не рахуючись з конкретними умовами і можливостями, здійснювали тиск на партійно-державний апарат України, вимагаючи будь-якою ціною виконати обов'язкові плани хлібозаготівель.

Почали повторюватись жахливі картини 1932-1933 pp.: люди хворіли на дистрофію, часто із смертельними випадками (на травень 1947 р. було зареєстровано понад 900 тис. хворих на дистрофію), батьки залишали своїх дітей, оскільки були не в змозі їх нагодувати, мали місце випадки канібалізму (у січні - червні 1947 р. в Україні зареєстрували 130 випадків людоїдства, 189 - трупоїдства). У цілому в 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях у 1946 р. померло 282 тисяч чоловік, у 1947 р. - понад 520 тисяч. Iце лише ті випадки смертей, що зареєстровані загсами УРСР. Чимало людей загинуло за межами України, по дорозі до Закавказзя, Середньої Азії, на Кубань.

Iв той час, коли голодувала не тільки Україна, а й Молдавія, Правобережжя Нижньої й Середньої Волги, Ростовська область. Центрально-Чорноземна зона, СРСР експортував зерно до Болгарії, Румунії, Польщі, Чехословаччини. «Радянський Союз врятував нас від голоду», зазначав президент Чехословаччини К. Готвальд. У квітні 1946 р. було підписано угоду про поставку Франції 500 тис. тонн зерна. У цілому експорт зернових із СРСР тільки 1946 р. склав 1,7 млн. тонн. При цьому поставки здійснювалися за цінами нижче світових і переважно в кредит. Зайвий раз підтверджувалось: московські вожді цинічно ставляться до проблем українського селянства, яке примушували мовчазно і за будь-яку ціну відбувати колгоспну панщину. Наслідки голоду ще довго давалися взнаки. Heвипадково у 1950 р. за врожайністю зернових та їх валовим збором колгоспи та радгоспи України не досягли довоєнного рівня, хоча він був перевищений за врожайністю жита, цукрових буря-ків, картоплі, за чисельністю поголів'я великої рогатої худоби.

Вторая мировая война привела к значительным изменениям в судьбе Украины. Хотя Украина и понесла большие убытки (разрушен экономический потенциал, многочисленные людские потери), значительно расширились его границы, возросла политическая и экономическая вес республики в СССР, она вышла на международную арену в качестве субъекта международного права, коренным образом изменился состав ее населения. I, что самое важное, впервые за много веков почти все украинские земли были объединены границами одного государства.

Окончательно послевоенные границы УССР сформировались в процессе Украины-польского, Украина-чехословацкого, Украина-румынской территориальных согласований и юридического закрепления в составе республики западноукраинских земель, вошедших в состав УССР течение 1939-1945 pp.

Ни одна страна Европы не претерпела такого разрушения, как Украина. За годы войны было уничтожено 714 городов и поселков городского типа и более 28 тыс. сел (250 из них были полностью сожжены вместе с их жителями, разрушено 16158 промышленных предприятий (невредимыми остались лишь 19% довоенного количества промышленных предприятий), 1,9 тыс . железнодорожных станций, 28 тыс. колхозов, 900 совхозов, 1,3 тыс. МТС, 18 тыс. лечебных, 33 тыс. учебных и научных учреждений, 19 тыс. библиотек.

Только прямые убытки, причиненные народному хозяйству, равнялись 285 млрд. рублей, что превышало потери РСФСР. Общий ущерб, что война принесла народу и хозяйству Украины, составили 1,2 трлн. руб. Значительными были и демографические потери. По подсчетам они составили 9 млн. человек, или 22% общей численности населения. Около 10 миллионов человек осталось без жилья. В таких условиях начиналась восстановление народного хозяйства.

В марте 1946 г. Верховный Совет СССР утвердил пятилетний план восстановления и развития народного хозяйства на 1946-1950 pp. Объем капиталовложений на четвертую пятилетку составил 65 млн. рублей, что превышало уровень капиталовложений за три предвоенные пятилетки. Истощенное войной население вынуждено было работать на пределе физических возможностей.

Можно назвать такие особенности восстановления в Украине:

1.Масштабы отстроенных работ были больше, чем в любой другой стране Европы.

2.Республике приходилось рассчитывать только на собственные силы и на ресурсы Советского Союза, а не на внешнюю помощь.

3.При восстановлении ставка делалась на тяжелую промышленность и энергетику (80% капиталовложений) за счет легкой промышленности, социальной сферы и сельского хозяйства (на последнее отводилось лишь 7% капиталовложений.

4.Экономика Украины восстанавливалась и расстраивалась не как самостоятельный, замкнутый и самодостаточный комплекс, а как часть общесоюзной экономической системы.

5.Повсеместно была введена административно-командная система.

6.Чрезвычайно велика роль отводилась идеологическом поощрению труда, что находило свое проявление в широкомасштабных мобилизационно-пропагандистских мероприятиях - социалистических соревнованиях, движениях передовиков и новаторов.

7.Восстановление осложнялось голодом 1946-1947 pp.

8.Остро ощущалась нехватка рабочей силы, особенно квалифицированной, современного оборудования, оборудования и технологий.

Результаты восстановления были неоднозначными. С одной стороны, была восстановлена промышленность Украины: ее объем в 1946-1950 pp. увеличился в 4,4 раза и превысил уровень 1940 г. на 15% (однако объем производства легкой промышленности в 1950 г. уменьшился по сравнению с довоенным на 20%). С другой стороны, цена восстановления, в результате жестоких методов ее проведения, была очень высокой.

В течение 1946-1950 pp. объем капитальных вложений в хозяйство страны составлял более 65 млрд. руб. (В довоенных ценах). Это превышало соответствующие капиталовложения за три довоенные пятилетки, вместе взятые. При правительстве в Москве был создан специальный комитет по восстановлению народного хозяйства, координировал и направлял всю работу. По решению московских инстанций с Урала, Дальнего Востока, Поволжья и других регионов в Украину направлялись кадры, присылалась техника и оборудование. Правда, здесь уместно напомнить: оборудование эвакуированных во время нападения нацистской Германии в начале войны промышленных предприятий так и не вернулось в Украину, поскольку это считалось нецелесообразным. Следовательно, восстановление промышленности пришлось начинать фактически с нуля.

Эти усилия, о цене которых не принято говорить, дали быстрые и ощутимые результаты: в Украине было залечены раны войны, отстроило промышленность. Указанного пятилетним планом на 1950 г. уровня промышленного производства достигли в IVквартали 1949 Объем валовой продукции промышленности Украины в 1949-1950 pp. увеличился в 4,4 раза и превысил уровень 1940 г. на 15%.

По официальным данным, четвертый пятилетний план по общему объему производства промышленной продукции был выполнен за 4 года и 3 месяца, хотя, как и в предыдущих пятилетках, показатели производства продукции группы «Б» были ниже показателей группы «А». Лишний раз подтверждалось, что жизненном уровню людей уделялось второстепенное внимание. Но наиболее остро проблемы восстановления оказались в сельском хозяйстве.

Особенно тяжелым было положение крестьян. Они получали мизерные заработки, на них не распространялись социальные гарантии, они были лишены права иметь паспорт, а соответственно и свободно передвигаться. им приходилось платить большие налоги на приусадебные участки. Крестьянство, как и раньше, оставалось наиболее ущемленной категорией общества. Значительной степени на его положение влияло негативное становления власти в кооперативной собственности, изображалась как нечто «второстепенное», как «непоследовательно социалистическая» форма хозяйствования. Колхозник был отчужден от средств производства, от распределения созданного им продукта. Выработана колхозами продукция государством не закупалась, а фактически изымалась методом продразверстки. Между городом и деревней существовал неэквивалентный обмен.

Всячески ограничивалось ведения личного подсобного хозяйства. Естественное стремление людей быть хозяевами на земле расценивалось как частновладельческий пережиток. Принятый еще 1939 закон о сельскохозяйственном налоге набирал более жестоких, антигуманных форм. Согласно этому закону, облагались налогом каждое животное или дерево. Налог взимался по реализации всех культур, выращенных на приусадебных участках колхозниками, не говоря о единоличников. Колхозники получали за нелегкий труд символическую плату, а существовали в основном за счет приусадебных участков. Крестьяне не обеспечивались пенсиями. В большинстве колхозники не имели паспортов и без особого разрешения не могли покидать села.

К концу 1945 г. в Украине действовали 27,5 тыс. колхозов, 784 совхоза, 1277 МТС, но в организационно-хозяйственном отношении они, в основном, едва прозябали. В течение 1945-1948 pp. yсильське хозяйство Украины вернулось около 1,3 млн. офицеров и солдат.

Ов это время коммунистическая пропаганда широко использовала примеры «передовиков» - председателей колхозов, бригадиров, звеньевых, доярок и др. Heговорилось о другом - о том, какими средствами поддерживается колхозный строй. В связи с этим вспомним об Указе Президиума Верховного Совета СССР от 21 февраля 1948 «О выселении из УССР лиц, злостно уклоняющихся от трудовой деятельности в сельском хозяйстве и ведут антиобщественный паразитический образ жизни». Он был принят за ходатайство правительства УССР и ЦК КП (б) и имел «закрытый» характер. Указ предоставлял колхозникам право возбуждать на колхозных и сельских собраниях вопрос о выселении за пределы Украинской ССР лиц, «подрывают» колхозное производство. Внешне он якобы стимулировал «колхозную демократию», а в действительности не учитывал возрастного семейного, физического состояния сельских жителей и имел целью преследования крестьян, которые не выработали минимум трудодней, работали на приусадебных участках.

Всего в течение 1948-1950 pp. было вынесено около 12 тыс. «общественных приговоров. Выполнение их возлагалось на органы министерства внутренних дел.

Истощенное войной и сталинской феодальной системой управления, украинское село во второй половине 1946 начало переживать новый голод, которому предшествовала катастрофическая засуха. В Николаевской области, например, урожай зерновых культур 1946 составлял от 1,9 до 3 ц с гектара. По итогам сельскохозяйственного 1946 p., колхозники Киевской области на произведенные трудодни получили не более 150 г зерна на трудодень. В других областях этот показатель равнялся 50-100 г, aподекуды на трудодни вообще не получили ни хлеба, ни денег.

Валовой сбор всех зерновых в Украине составил в 1946 г. 531 млн. пудов, что было в 3,5 раза меньше, чем в 1940 г. Из 26397 имеющихся летом 1946 колхозов 5500 не собрали даже того количества зерна, засеяли. Нехватка кормов привело к значительному сокращению поголовья крупного рогатого скота, свиней и лошадей. Последствия засухи усиливались действиями центральных московских органов, которые, не считаясь с конкретными условиями и возможностями, оказывали давление на партийно-государственный аппарат Украины, требуя любой ценой выполнить обязательные планы хлебозаготовок.

Начали повторяться ужасные картины 1932-1933 pp.: Люди болели дистрофией, часто со смертельным исходом (на май 1947 было зарегистрировано более 900 тыс. больных дистрофией), родители оставляли своих детей, поскольку были не в состоянии их накормить, имели место случаи каннибализма (в январе - июне 1947 г. в Украине зарегистрировали 130 случаев людоедства, 189 - трупоедства. В целом в 16 восточных, а также Измаильской и Черновицкой областях в 1946 г. умерло 282 тысяч человек, в 1947 г. - свыше 520 тысяч. Iце лишь те случаи смертей, зарегистрированных ЗАГСами УССР. Многие погибли за пределами Украины, по дороге в Закавказье, Средней Азии, на Кубань.

Ов то время, когда голодала не только Украина, но и Молдавия, Правобережья Нижней и Средней Волги, Ростовская область. Центрально-Черноземная зона, СССР экспортировал зерно в Болгарию, Румынию, Польшу, Чехословакию. «Советский Союз спас нас от голода», отмечал президент Чехословакии К. Готвальд. В апреле 1946 г. было подписано соглашение о поставке Франции 500 тыс. тонн зерна. В целом экспорт зерновых из СССР только 1946 составил 1,7 млн. тонн. При этом поставки осуществлялись по ценам ниже мировых и преимущественно в кредит. Лишний раз подтверждалось: московские вожди цинично относятся к проблемам украинского крестьянства, заставляли молчаливо и любой ценой отбывать колхозную барщину. Последствия голода еще долго сказывались. Heвипадково в 1950 г. по урожайности зерновых и их валовому сбору колхозы и совхозы Украины не достигли довоенного уровня, хотя он был превышен по урожайности ржи, сахарной буря-ков, картофеля, по численности поголовья крупного рогатого скота.