Терени Західної України у другій половині 40-х pp
Військова сила, помножена силою репресивно-каральних органів, стала вирішальним фактором «радянізації» Західної України, ліквідації опору ОУН-УПА. Блокада й прочісування величезних територій, арешти й депортації, розстріли й провокації, коли спецзагони держбезпеки, замасковані під УПА, чинили свавілля - ось лише деякі «штрихи до портрета» повоєнної дійсності на західноукраїнських землях. За офіційними даними, тут у 1944-1953 pp. було заарештовано майже 104 тис. осіб «бандитів, учасників ОУН, а також бандпосібного елемента», під який легко підводились усі, хто підозрювався у зв'язках з ОУН-УПА. За цей час було виселено (за винятком Закарпатської області) майже 66 тис. сімей (203662 чол.). У 1945-1953 pp. за різного роду «антирадянські політичні злочини» в Україні було заарештовано 43379 чоловік віком до 25 років, з них у західних областях України - 36340 чоловік.
Фінал цієї історичної драми був визначений. Надії керівництва ОУН і УПА на радянсько-американський конфлікт, що дозволив би відродити державність України, не справдились. Heдопомогли й установлені контакти із спецслужбами США і Великобританії. У кінці 40-х pp. збройне підпілля почало відчувати нестачу зброї, амуніції, харчів. У багатьох місцях після розгрому міської й сільської мережі ОУН зменшився її вплив на вояків УПА, бракувало координованості дій. Дехто з учасників українського визвольного руху піддався закликам уряду УРСР з'явитися з повинною. 3 1947 р. почав здійснюватися частковий розпуск загонів УПА, а після загибелі 5 березня 1950 р. її головного командира Р. Шухевича (Т. Чупринки) вона остаточно починає втрачати боєздатність, хоча окремі бойовики протрималися ще до середини 50-х pp.
Чималу роль у цьому відіграв той факт, що комуністичний режим провадив перманентну антинаціоналістичну агітацію, використовуючи для цього будь-який привід (як, наприклад, вбивство у 1949 р. за загадкових обставин письменника-комуніста Я. Галана), а також те, що паралельноз боротьбою проти ОУН-УПА в Західній Україні почали ефективно здійснюватися соціально-економічні зміни за випробуваною у Східній Україні моделлю.
7 травня 1945 р. ЦК КП(б)У та уряд УРСР прийняли ухвалу «Про заходи по відбудові і дальшому розвитку господарства Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, Волинської, Чернівецької Областей на 1945 p.». Уже цим документом було взято курс на реконструкцію й розвиток як традиційних для Західної України галузей промисловості (нафтовидобувна, газова та ін.), так і нових (машинобудівна, приладобудівна, металообробна та ін.). Протягом четвертої п'ятирічки з великих підприємств СРСР у Західну Україну приїхало 20 тис. робітників і 2 тис. інженерно-технічних працівників.
Особливість індустріалізації західних областей полягала в тому, що Темпи промислового розвитку тут були значно вищими, ніж у східних областях. Але так само, як і в Східній Україні, супроводжувалась повільнимрозвитком харчової, легкої та інших галузей промисловості, що виробляли товари для людей. Ще більш негативні наслідки супроводжували розгорнуту паралельно за більшовицькими стандартами колективізацію, де "застосовувалися апробовані ще у 20-30-ті pp. форсовано-примусові методи. До середини 1951 p. yколгоспи було об'єднано понад 95% селянських господарств.
Сталися зміни у галузі освіти. Вже у 1945-1946 навчальному році в західних областях налічувалося 6,5 тис. шкіл, що відвідували 1233 тис. учнів. Швидко зростала мережа семирічних і середніх шкіл. У першу повоєнну п'ятирічку кількість середніх шкіл збільшилась майже у сім разів. У 1950-1951 навчальному році тут працювали 24 вищих навчальних заклади (у тому числі 3 університети), в яких було близько 34 тис. студентів і 110 навчальних закладів (близько 29 тис. учнів). Разом з тим значно посилився і процес русифікації. Наприклад, на початку 1953 p. yвузах західних областей переважна більшість дисциплін читалася російською мовою. Так, у Львівському університеті з 295 викладачів українською мовою читали лише 49.
Збитки, заподіяні війною Україні, були дуже великими. Суттєво ускладнив ситуацію голод 1946-1947 pp. Відбудова СРСР здійснювалася власними силами; економіка України відбудовувалася як частина загальносоюзної економічної системи. Особливістю відбудови республіки була провідна роль командної системи і значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора, що особливо помітно на прикладі Західної України.