Адміністративно-територіальний устрій українськіх земель у складі російської імперії

Після ліквідації у 1764 р. Гетьманщини царський уряд спрямував зусилля на повну інкорпорацію всіх земель України до складу Росії, на жорстку централізацію та уніфікацію її адміністративно-територіального устрою. У 1764 р. створено Новоросійську губернію з Нової Сербії та Новослобідського козачого полку у складі Катеринославської і Єлисаветградської провінцій та Бахмутського повіту. Губернським містом став - Кременчук. 1765 р. скасовано полково-сотенний поділ Слобожанщини, а на його місці створено Слобідсько-Українську губернію з органами управління за російським зразком. У 1775 р. на Лівобережжі і Слобожанщині організували чотири намісництва - Харківське, Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське на чолі з намісниками та намісницькими правліннями (губернатор, віце-губернатор і два радники). Того ж року, після зруйнування Січі, Південну Україну розділили на Новоросійську і Азовську губернії. Правлінням намісництв та губерній належала вся виконавча, військова, судова, фінансова та адміністративна влада.

Після приєднання Кримськогоханства у 1783 р. на його території створено Таврійську область з центром у Сімферополі. Тоді ж Азовську і Новоросійську губернії об'єднали в Катеринославське намісництво. 3 поділами Речі Посполитої і приєднанням Правобережжя та Волині розпочалися нові адміністративні реорганізації. У 1795 р. створили спочатку Вознесенську губернію, яку за кілька місяців перетворили у Вознесенське намісництво.

Павло I, прийшовши до влади, скасував укази Катерини II щодо адміністративного поділу і указом 1796 р. "Про новий поділ держави на губернії" ліквідував намісництва: Харківське увійшло до Слобідсько-Української губернії (у 1835 р. її перейменовано в Харківську), Чернігівське з Новгород-Сіверським та частиною Київського і Катеринославського до Малоросійської губернії, яку у 1802 р. розділили на Чернігівську та Полтавську. Катеринославське і Вознесенське намісництва та Таврійську область об'єднали у створену вдруге Новоросійську губернію, яку в 1802 р. розділили на три - Катеринославську, Миколаївську (з 1803 р. - Херсонська) і Таврійську.

Отже, від 1803 р. ідо 1917 р. в підросійській Україні існувало дев'ять губерній: на Лівобережжі - Полтавська, Харківська та Чернігівська; на Півдні - Катеринославська, Таврійська та Херсонська; на Правобережжі - Київська, Волинська та Подільська. Губернії поділялися на різну кількість повітів, а ті - на волості. У 1812-1826 pp. існувала ще й Бессарабська область, перетворена в губернію.

3 1801 р. в Україні запроваджено із військово-адміністративні округи - генерал-губернаторства на чолі з генерал-губернаторами. Лівобережні губернії об'єднувалися в Малоросійське генерал-губернаторство, правобережні в Київське, а південні - в Новоросійське. У першій половині XIX ст. і ці адміністративні структури зазнали змін.

Ключові поняття: намісництво, губернія, повіт, волость, генерал-губернаторство.

Історико-правові події: 1775 р. - створення в Україні намісництв. 1796 р. - запровадження губернського адміністративного поділу.