Утворення і становлення галицько-волинського князівства
Волинь із столицею у Володимирі почала підноситись при Романі Мстиславовичу (1173-1205 рр.). Спираючись на середнє й дрібне боярство та міщан, волинськийкнязь у 1199 р. придушує опір великих бояр і об’єднував Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, жорстокий володар, князь вів активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. У 1202 р. Роман оволодів Києвом і став великим князем. Літописець називає його “самодержцем всія Русі”.
Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицьео-Волинське князівство на рубежі XII – XIII ст. за розміром своїх володінь не поступалось Священій Римській імперії. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торгівельна артерія Буг – Дністер витісняє занепадаючий шлях “із варягів – у греки”. В останні роки життя він запропонував модель підтримки “доброго порядку” на Русі. Відповідно до цього проекту планувалося припинення князівських міжусобиць, консолідація сил для відсічі зовнішніх ворогів, запровадження майорату (передачі князівського столу і усіх земель старшому сину, що могло зупинити думку Романа, процес роздрібненості) та вибори київського князя (у разі смерті) шістьма найбільшими на Русі князями.
Однак галицько-волинському князю так і не вдалося об’єднати Русь. У 1205 р. Роман Мстиславович трагічно загинув поблизу польського містечка Завихоста під час сутички з воїнами краківського князя Лежка Білого. Поховали творця Галицько-Волинської держави у Володимирі, і відразу після цього, як висловиться літописець, велика смута постала в землі Руській.