Соціальний, економічний і політичний розвиток руських земель у складі литви

Південно-Західні руські землі у складі Литовської держави були поділені на автономні держави утворення – удільні князівства, на чолі яких стояла литовська аристократія. Руську знать практично усунули від влади. Удільні князі були у васальній залежності від великого князя, присягали йому на вірність, платили данину, приймали участь у походах, входили до складу великокнязівської ради і брали участь у вирішенні державних питань. На місцях вони мали необмежену владу: розпоряджалися землями, доходами, збирали мито, “карали і милували”.

В економіці руських земель у складі Литовської держави великих змін не відбулося. Як і в давньоруські часи, основу економіки складало землеробство і традиційні промисли: мисливство, бортництво, рибальство. Причому промисли виступали провідною формою господарської діяльності значної частини населення, оскільки аграрна культура в часи монгольської навали занепала. Величезні родючі землі збезлюдніли і перетворились в просторі степи, де процвітало сезонне “уходництво”. Уходники гуртувалися у промислові артілі або ватаги і після закінчення сезону розпадались до наступного разу. Як промисел уходництво було зорієнтовано на ринок і сприяло його внутрішньому і зовнішньому розвитку. Товарний хліб на ринок постачали західноукраїнські землі, де умови для розвитку хліборобства були кращими. Поширювались товарно-грошові відносини. Робилися спроби налагодити карбування монет: у 1350 р. у Львові, 1360-1370 рр. у Києві. Однак на місцевому ринку в XIV-XVI ст. існували празькі, угорські турецькі та інші гроші.

Селянство, яке складало більшість населення, за характером повинностей поділялося на данників (основна повинність яких полягала в сплаті данини), “похожих” особисто вільних і “непохожих” (прикріплені до свого наділу). “Непохожий” міг залишити свого володаря, якщо хтось інший погоджувався замінити його і виконувати відповідну службу. Цей розподіл був відносним і межа між ним у значній мірі була умовною. Селяни виконували різні повинності на користь великих литовських князів і місцевих феодалів: сплачувати різноманітні натуральні і грошові податки, косили сіно, ходили на толоку, гатили греблі тощо. Наприкінці XVI ст. значна частина селян вже не мала права виходу, їм не дозволялося переходити з місця на місце без дозволу поміщика.

За рахунок селян збільшувалося населення міст. За характером занять міщанство в невеликих містах мало чим відрізнялось від селянства. Конкурентами міщанству у торгівлі виступала шляхта і пани, які мали право безмитного перевезення продуктів власного господарства. Мешканці міст займалися ремісничою діяльністю. В середині XVI ст. їх існувало більше 80.