Формування українського народу

Процес етнічної диференціації руських земель почався в добу феодальної роздрібненості. В цей же час закладаються підвалини формування української етнокультурної спільноти. Впродовж XIV-XVI ст. населення українських земель вважало себе “руським”, а термін “Русь” об’єднував усі східнослов’янські народи. Потім він розподілився на “Малу”, “Велику”, “Червону”, “Білу”, “Чорну” Русь.

Термін “Україна” з’являється ще в давньоруському Іпатіївському літопису, але в “окраїнному” значенні. В тому ж значенні існують літописні згадки у 1187 р. Ним називали Переяславську, Київську та Чернігівську землі. У 1189 р. існував термін “Україна Галицька”, відносно, Галицької землі з Буковиною, Покуттям і Придніпров’ям. У 1213 р. назва Україна поширюється на Волинську землю і Поділля. У просторовому відношенні ці назви охоплювали південні, південно-західні і західні землі Київської держави від Переяславського до Галицько-Волинського князівства. У XII – початку XIV ст. назва “Україна” охоплює всі землі Південної Русі від Дніпра до Дністра і Вісли.

Вживання назви “Україна” поширюється в Речі Посполитій. У 1580 р. польський король Стефан Баторій звертається до населення України Руської, Київської, Волинської, Подільської і Брацлавської.

Описи і карти виконані французьким військовим інженером Гійомом Левассером де Бопланом, який працював і спілкувався 17 років з населенням в цих краях, зафіксували реальну етнографічну картину XVII ст. і це сприяло утвердженню назви “Україна” не тільки у нас, але і у Західній Європі. Поняття “Русь” поступово втрачає свій зміст і замінюється назвою Україна, а населення отримує назву українців. Так починається процес формування української народності, першоосновою якої стала південна група східнослов’янських племен, а в подальшому народи півдня України, козаки і Запорозька Січ.

Формування українського народу відбувалось на основі південної групи східнослов'янських племен. Його виникнення гальмувалось татаро-монгольським ігом, литовським та польським пануванням, відсутністю власної держави. Все це в певній мірі вплинуло на менталітет українців. Проте воно не зупинило об'єктивний процес формування української народності. На цей процес також впливала феодальна роздрібненість, відсутність єдиного політичного центру, залежність земель від різних сусідніх держав, що безперечно ускладнювало консолідацію українського етносу.

У цілому слід відзначити, що українська народність склалась в основному вже в XVI ст. і в подальшому розвивалась на своїх власних підвалинах, асимілюючи окремих представників інших народностей, виробляючи і постійно зміцнюючи свою специфіку і особливості свого розвитку. Прискоренню консолідації українського народу сприяло виникнення козацтва, розгортання його боротьби проти татаро-турецьких набігів, польського панування і, особливо, розгортання Визвольної війни під проводом Б. Хмельницького та створення ним гетьманської держави.