Які події привели до розпаду радянської імперії в серпні-грудні 1991 р.?

Імперські сили готові були піти на все, аби зберегти союз і свої привілеї.

На літо 1991 року довіряти дальший хід подій Горбачову вони вже не відважувалися, бо він і без того пішов на більші поступки, ніж дозволяла тоталітарна система. За традиційним сценарієм (як із Микитою Хрущовим в 1964 році) Горбачова було ізольовано під час чергового відпочинку в Криму.

Остання спроба врятувати імперію відбулася 19–21 серпня 1991 року. Це була "спроба приречених", які хотіли встановити диктатуру військової хунти, відновити старі порядки, повністю знищити паростки демократії і гласності, повернутися до сталінської репресивної машини.

Шлях путчистам перекрили демократичні сили, в т. ч. нове керівництво Росії на чолі з Б. Єльциним.

Будинок російського парламенту став символом захисту демократії та обраної народом влади. Серед захисників "Білого дому" було чимало українців.

Військово-диктаторська хунта планувала спочатку Україну нейтралізувати, а після розгрому демократії в Росії ввести війська до Києва, Львова та інших міст України і ліквідувати суверенітетреспубліки.

Представник Державного комітету по надзвичайному стану (ДКНС) генерал В. Варенников в ультимативній формі вимагав покірності Верховної Ради та уряду України, невтручання опозиційних сил, за непослух погрожував репресіями.

Цікаво проаналізувати ставлення різних гілок влади і посадових осіб в Україні до надзвичайної ситуації 19–24 серпня 1991р.:

- Голова Верховної Ради Л. Кравчук діяв стримано, зважено, хитро, непослідовно, намагався запобігти конфронтації і протистоянню, закликав зберігати витримку, дотримуватись Конституції.

- Президія Верховної Ради УРСР після дводенної дискусії опублікувала лише 22 серпня обтічну і невизначену заяву. Пропонувалося зробити все, щоб уникнути загострення соціально-політичної ситуації, утриматись від страйків, мітингів і маніфестацій (як того вимагав ДКНС), хоча на вимогу представників Народної ради (О. Ємець, Д. Павличко, І. Юхновський) було внесено положення, що постанови ДКНС "не мають юридичної сили на території України".

- Представники Народної ради ще 19 серпня заявили протест проти антиконституційного державного перевороту і вирішили згуртувати опозиційні сили. НРУ теж уже в середині дня 19 серпня закликав громадян України до активного опору путчистам. Багато інших демократичних партій, спілок, об'єднань та рухів стали на захист суверенітету України.

- Серпневі події остаточно виявили антидемократичну, антинароду, антиукраїнську суть КПРС та її філії в Україні. Секретаріат ЦК КПУ того ж дня зобов'язав партійні комітети на місцях сприяти ДКНС, керуватися його документами. Хунту підтримали або лояльно поставились обкоми партій, облвиконкоми, де переважала партійно-радянська верхівка, догідницьки повелися українське телебачення, радіо, компартійні газети.

Після провалу комуністичного путчу в Москві уже 21–22 серпня, саморозпуску КПРС 24 серпня 1991 р. ситуація різко змінилася і в Україні. Компартійні структури повністю дискредитували себе в очах народу, фактично КПУ перестала існувати.

24 серпня 1991 року відкрилася позачергова сесіяВерховної Ради України, на якій було розглянуто питання про політичну ситуацію в республіці і Акт незалежності України, затверджений конституційною більшістю депутатів – 346.

Це було торжество історичної справедливості, наслідок тисячолітньої боротьби за українську державність.

− Україна ставала незалежною, демократичною державою.

− Територія України оголошувалась неподільною і недоторканною.

− В Україні є чинними лише власні Конституція, закони та постанови уряду.

З метою всенародного підтвердження Акта про незалежність України сесія вирішила провести 1 грудня 1991 року Всеукраїнський референдум. 30 серпня 1991 р. Л. Кравчук підписав Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності компартії України".

1 грудня 1991 р. на виборчі дільниці прийшло 31 млн. 891 742 громадян (84,2% із тих, хто мав право голосу).

Підтвердили Акт незалежності України 29 млн. (90,35%) громадян. Проти було тільки 2,4 млн. (7,6%).

По окремих областях за незалежну Україну проголосувало:

Івано-Франківська, Львівська – 98%;

Черкаська – 97%; Харківська – 91%;

Донецька – 80%; Луганська – 72%;

Кримська АРСР – 56%.

Немає жодної області, де б більшість виборців проголосувала проти незалежності.

Чому така переконлива і однозначна воля народу на референдумі 1991р.?

− Це була реалізація мрій, сподівань, боротьби минулих і нинішніх поколінь українських патріотів.

− Абсолютна більшість громадян України сподівалась на краще життя в своїй державі.

− Частина населення довірилась рішенням і авторитетові Верховної Ради та її Голови.

На урочистому засіданні 5 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла звернення "До парламентаріїв і народів світу", в якому наголошувала, що договір 1922 р. про утворення СРСР Україна вважає стосовно себе недійсним і недіючим.

8 грудня 1991 р. три держави (Росія, Україна, Білорусія), які підписували союзний договір 1922 р., заявили, що СРСР як держава припиняє своє існування. Вони заявили про створення “співдружності незалежних держав”. 21 грудня в Алма-Аті про приєднання до СНД заявили й інші республіки колишнього СРСР (за винятком країн Балтії та Грузії). СРСР перестав існувати.