Українська держава гетьмана Павла Скоропадського

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з'їзд (близько 8 тис. чол.) проголосив почесного отамана Вільного козацтва генерала Павла Скоропадського гетьманом України. Центральна Рада була розпущена, і в Україні започатковано нове державне утворення – гетьманат "Українська держава".

Переворот відбувся майже безкровно (загинуло кілька офіцерів з гетьманської дружини у короткочасній перестрілці із січовими стрільцями, котрі невдовзі перейшли на сторону П. Скоропадського).

Що забезпечило безкровний характер гетьманського перевороту?

1. Суттєві помилки, допущені Центральною Радою, позбавили її підтримки мас:

а) хитання у стратегічних політичних орієнтаціях;

б) непослідовність тактичних дій;

в) невиправдані поступки та компроміси;

г) зволікання із вирішенням насущних соціально -

економічних проблем;

ґ) ігнорування та зневага до представників імущих класів;

д) не досить прихильне ставлення до церкви і духовенства;

е) не повне усвідомлення потреби творення боєздатної національної армії тощо.

2. Підтримка П. Скоропадського 450-тисячною німецько-австрійською армією, оскільки Центральна Рада не виконувала взятих на себе в Брест-Литовську зобов'язань з поставки продовольства і сировини Німеччині та її союзникам.

3. Важке економічне становище України [після 4-річної світової війни, 8-місячної "холодної війни" Центральної Ради з Тимчасовим урядом та більш ніж 60-денної "гарячої війни" з більшовиками – зубожіння селян, падіння виробництва промислової продукції, руйнування транспорту, зв'язку та ін. Можна погодитись із висновком самого П. Скоропадського: "Бешкети і анархія продовжуються в Україні, економічна розруха і безроботиця збільшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись України встає грізна мара голоду"].

4. Розкол у політичних силах України, які мали більшість в Центральній Раді.

На весну 1918 р. найчисельніша партія Українських соціал-революціонерів була близька до розпаду, що і сталося у травні 1918 р. Майже така ж доля спіткала й УСДРП – з неї вийшли "українські більшовики", а також ліві соціал-демократи, пізніше незалежники тощо].

5. Водночас через збіг об'єктивних і суб'єктивних обставин стрімко підноситься роль Української демократично-хліборобської партії, яка стала опорою П. Скоропадського, тощо.

Мета гетьманського перевороту:

1. Зупинити процес паралічу влади, котрий все стрімкіше набирав ходи (влада Центральної Ради обмежувалася лише Києвом та околицями).

2. Не допустити дезорганізації та деградації суспільства, що неминуче вело до суспільної катастрофи.

3. Покінчити з радикальними перетвореннями, зокрема щодо приватної власності тощо.

4. Утворити державну владу, здатну "забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці" (П. Скоропадський).

Якщо узагальнити сили, на які спирався гетьманат П. Скоропадського, то можна виділити:

1. Всі ті, хто мав приватну власність, кому було що втрачати (поміщики, буржуазія, заможне селянство та інші).

2. Вільне козацтво.

3. Проросійські імперські сили, що вбачали в режимі П. Скоропадського надії на відродження "єдиної і неділимої російської імперії".

4. Старе чиновництво, здебільшого зрусифіковане, яке прагнуло стабільності та повернення звичних норм життя тощо.

Таким чином, якщо Центральна Рада спиралася в своїй діяльності на ліві сили (в її складі були в основному партії соціалістичного спрямування), то гетьманат П. Скоропадського базувався на підтримці правих сил. Ідеологічна платформа тих сил, які привели ло влади П. Скоропадського, була викладена в "Грамоті до всього українського народу", підписаній 29 квітня. Прерогативи його влади були розписані в "Законі про тимчасовий державний устрій", оприлюдненому також 29 квітня 1918 р.:

1. Гетьман призначав отамана (голову Ради Міністрів).

2. Затверджував і скасовував склад уряду.

3. Виступав найвищою посадовою особою у зовнішньополітичних справах.

4. Був верховним воєначальником.

5. Оголошував амністію, а також воєнний чи надзвичайний стан.

Вищенаведене свідчить, що суттю державного режиму гетьманату була зміна демократичної парламентської форми правління на авторитарну, тобто було здійснено перехід верховної влади, як законодавчої, так і виконавчої, в руки однієї особи – гетьмана П. Скоропадського.

Отже, Гетьманський переворот був спробою консервативних політичних сил загасити полум'я революції, покласти край радикальним соціальним настроям, силою державної влади та поміркованих реформ спрямувати суспільне життя на рейки правових норм, забезпечити перш за все право приватної власності "як фундаменту культури й цивілізації".

В історичній літературі діяльність гетьмана П. Скоропадського оцінюється неоднозначно. Тут констатуються як його досягнення, так і прорахунки. В залежності від позицій автора фіксується увага або зміщуються акценти в той чи інший бік.

Так, досягненнями діяльності гетьманату П. Скоропадського були:

1. Відновлення права приватної власності та вільного підприємництва.

2. Налагодження діючого адміністративного апарату, набуття досвіду організації державної служби. Реформування вищих органів судової влади в особі Державного Сенату. Створення нових органів охорони правопорядку – Державної варти, що поєднувала поліцейські і жандармські функції.

3. Жорстке державне регулювання промисловості, транспорту, торгівлі і зв'язку в умовах гострої економічної кризи, боротьба з анархією на місцях та дезорганізацією виробництва.

4. Налагодження нормального грошового обігу, вдосконалення грошової системи (українська валюта була забезпечена природними багатствами і головним чином цукром); сформування державного бюджету, відкриття українських банків, акціонерних товариств і бірж тощо.

5. Організація чіткої кордонної і митної служби.

6. Намагання утвердити міцний середній клас селян-власників як соціальну опору гетьманату.

7. Прийнято закон про загальний військовий обов’язок та розроблено план організації армії, яка мала нараховувати понад 300 тис. чол. (8 армійських корпусів).Створення центрів підготовки кадрів для армії (Військова Академія, 4 кадетські школи: 2 військових школи старшин для піхоти та по одній для кінноти, артилерії і технічної служби). Розпочато розбудову українського морського флоту. Сформовано гвардійську сердюцьку дивізію (національну гвардію) з юнаків із заможних хліборобських родин Полтавщини як зразкові військові частини. Практичні кроки з відновлення козацьких традицій, формування українського вільного козацтва, яке мало бути свого роду військовим резервом.

8. Визнання де-юре і де-факто суверенітету Української держави з боку майже двох десятків країн. Підписання прелемінарного (попереднього) мирного договору з Росією, за яким радянська Росія офіційно визнала Українську державу. Встановлювалась демаркаційна лінія, розвивались торговельні відносини. Ведення переговорів з Кримом, який мав стати автономною частиною України, та Румунією стосовно Бесарабії. Створення досить широкої мережі посольств Української держави, генеральних консульств, консульств та консульских агентств в більш ніж 20 країнах світу.

9. Подальші кроки щодо українізації народної освіти і підвищення авторитету державної української мови (відкрито курси українознавства для вчителів, створено українські початкові школи, відкрито 50 нових українських державних середніх шкіл, 150 українських гімназій (не замість російських, а поруч з ними), широка програма видань підручників та інших книг українською мовою).Піклування про розвиток науки, заснування Української Академії наук та українських наукових видань. Значне розширення мережі національної вищої школи: відкрито Київський державний український університет, Одеський політехнічний, Київський архітектурний, Київський клінічний, Київський вищий технічний, Одеський сільськогосподарський інститути тощо.

10. Надання імпульсу театральному життю України, створено Державний народний театр, Державний драмтеатр, Молодіжний драмтеатр, Залізничний театр, Херсонський український драмтеатр, Драматичну консерваторію, Державну драматичну школу, режисерсько-інструкторські курси. Суттєвий внесок у розвиток національної музичної культури, створено Музично-драматичний інститут ім. М.В. Лисенка, першу народну оперу в м. Харкові, Першу дитячу оперу, Перший український національний хор, Державний симфонічний оркестр ім. М.В. Лисенка, Державну капелу бандуристів, Київське концертне бюро та ін. Засновано нові бібліотечні та музейні заклади – Національну бібліотеку, Черкаський краєзнавчий музей, музей церковноісторичної та археологічної громади.

11. Підвищено авторитет Православної Церкви, надання їй статусу Екзархату і автономії у складі РПУ; покладено початок Українській Автокефальній Православній Церкві.

Щодо прорахунків діяльності гетьманату П. Скоропадського, то вони полягали в наступному:

1. Повернення поміщиків у свої маєтки і «вибивання» компенсації з селян за збитки, завдані маєткам. Каральні експедиції в села для отримання потрібної кількості продуктів, щоб розрахуватися з Німеччиною за військову допомогу.

2. Закон про засоби боротьби з розрухою сільського господарства, за яким дозволялося примусово використовувати в поміщицьких маєтках реманент селян. Невирішеність аграрного питання на практиці.

3. Закон про локаути (відновлення закону 1905 р. Російської імперії), тобто заборона страйків, що вело до значного обмеження демократизму. Збільшення тривалості робочого дня до 12 годин.

4. Зайняття чиновницьких посад росіянами (в основному), більшість в уряді були членами російської партії кадетів. Відновлення дореволюційної адміністративної системи, яка існувала за царату: повернення до губерній, повітів та волостей, скасування міського і земського самоврядування.

5. Помилкова ставка лише на багаті і заможні верстви населення, відсутність політичної гнучкості.

6. Не вдалося провести мобілізацію. Не спромоглися реалізувати власні плани зі створення достатньо боєздатної армії (вдалося створити лише 60-тисячне військо).

7. Заблокування конституційного процесу.

8. Велика залежність від німецько-австрійської військової адміністрації. Орієнтація лише на держави німецького блоку. Невдача спроб зав'язати відносини з країнами Антанти.

9. Засилля в Україні промонархічно настроєних росіян, які негативно ставились до незалежності Української держави, виступаючи з намірами відновлення «єдиної і неділимої» Росії.

10. Фактична відсутність реальної протидії деструктивним діям і пропаганді більшовицьких сил в Україні.

11. Прийняття Акта про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією тощо.

Отже, в діяльності гетьманату П. Скоропадського, як бачимо, були досягнення і прорахунки. Наголосимо на тому, що своїм «Актом про федерацію з небільшовицькою Росією» гетьман перекреслив головні здобутки на шляху державотворення, оскільки цей «акт» означав фактично офіційне скасування державної самостійності України.

загрузка...