Історична географія

Історична географія (від грец. geo - земля і grapho - пишу) - галузь історико-географічних знань, що вивчає конкретну географію історичного минулого. Охоплює фізичну, економічну, політичну, культурну географію конкретної країни чи території на певних відтинках часу.

Коло досліджень історичної географії сягає питань фізичної географії (зміна місцевості або її окремих компонентів), географії населення (розташування народів і племен, переміщення населення, чисельність його в окремих населених пунктах, його етнічний склад), економічної географії (землеволодіння та землекористування, розташування виробництва, ремесел, сільськогосподарських промислів, міської інфраструктури, шляхів сполучення), політичної географії (формування території держави, політичні кордони та їх пересування, внутрішній адміністративний поділ та зміни в ньому, історичні події - бойові дії, народні рухи і т. ін.), географії культури (розміщення культурнопросвітницьких установ, наукових шкіл тощо). Головними джерелами для історичної географії є писемні пам'ятки. Специфічним джерелом є географічні карти і географічні твори минулого. Історична географія використовує також відомості з інших наук: археології, мовознавства, антропології, природознавства тощо.

Перші наукові праці з історичної географії з'явилися в Італії, в XIV-XV ст. за доби Відродження. Подальшого розвитку історична географія набула в XVI ст. в Нідерландах. У XVII-XVIII ст. центр досліджень історичної географії перемістився до Німеччини і Франції, де її почали викладати в університетах. В Україні окремі праці з питань історичної географії з'явились у другій пол. XVIII- XIX ст. Серед праць українських учених, що зробили значний внесок у розвиток історичної географії, слід згадати П. Симановського («Краткое описание о козацком малороссийском народе»), С. Лукомського («Собрание историческое»), В. Рубана («Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1770 г.», «Землеописание Малыя России»), В. ГригоровичаБарського («Странствование по святым местам»). Історико-географічна тема посідає вагоме місце в працях українських дослідників: Г. Полетики, М. Берлінського, Я. Марковича, Д. Бантиш-Каменського, М. Марковича, О. Бодянського, І. Срезневського, М. Костомарова, М. Закревського, П. Куліша, М. Максимовича, Я. Головацького, А. Скальковського, Д. Яворницького, М. Грушевського та ін. У розвитку історичної географії в Україні велику роль відіграв С. Рудницький, якого вважають одним із засновників української школи історичної географії.

Історико-географічні дослідження західноукраїнських земель успішно проведені В. Кубійовичем. Історичній економічній географії України присвячував свої праці К. Воблий. Питання освоєння та заселення окремих земель України розглянуті в працях Д. Багалія, С. Шамрая, Ю. Виноградського. Вивченню історичної географії окремих міст та територій присвячено праці Г. Шапошникова, П. Клименка, М. Сумцова. Історію розвитку історичної географії та питання історіографії досліджував В. Яцунський. У наш час питання історичної географії активно досліджують М. Котляр, Ф. Заставний та інші відомі українські вчені.