Археографія

Археографія (від грец. archaios - стародавній і grapho- пишу) - галузь історичної науки, що вивчає історію, теорію та практику публікації писемних історичних джерел. Працюючи з текстами документів, археографи використовують дані своєї галузі науки, узагальнені в текстології, і водночас послуговуються методами інших наук, напр. філології, спеціальних історичних дисциплін. Хоча практика публікації документів налічує багато століть, спеціальна наука, що займається комплексом проблем видання документів, виникла лише у XIX ст. Перетворення археографії на наукову дисципліну вчені (Є. М. Добрушин та ін.) відносять до поч. XX ст. Розробка наукових основ археографії активно розгорнулася лише наприк. XX ст., тому теоретична система археографії нині продовжує удосконалюватися.

Археографія має кілька різновидів - польова, камеральна, едиційна. Польова археографія - це пошук і вивчення документальних пам'яток у середовищі їхнього поширення; пов'язана з організацією археографічних експедицій для виявлення, збирання у населення та обліку писемних пам'яток. В Україні набула великого поширення у XIX ст. в результаті самовідданої роботи Д. Зубрицького, М. Іванишева, М. Максимовича та ін. працівників тимчасової комісії для розгляду давніх актів (1843-1921 pp.). За радянських часів польовою археографією в Україні займалося небагато вчених і установ (Закарпатський краєзнавчий музей. Львівська картинна галерея та ін.). Внаслідок цього значна частина рукописів і книг, зібраних в Україні після другої світової війни археографічними експедиціями московських та ленінградських наукових установ, опинилася в бібліотеках Москви та С. Петербурга. Камеральна, або описова археографія - науковий опис документальних пам'яток у камеральних, тобто кабінетних, лабораторних умовах. Едиційна археографія - підготовка та видання документів як історичних джерел у вигляді документальних збірників, окремих пам'яток писемності, інших документальних видань відповідно до науково обгрунтованих правил видання історичних документів.

Від археографії відгалужуються такі різновиди, як археографія зарубіжних країн, археографія науковотехнічних документів, археографія фото-кіно документів та ін. В Україні склалися міцні археографічні традиції. Велику роль у їх формуванні відіграли Тимчасова комісія для розгляду давніх актів; Археографічна комісія Наукового товариства ім. Шевченка у Львові, заснована 1896 р.; Археографічна комісія АН УРСР (1918- 1934), яку у 1924-1931 pp. очолював М. Грушевський. Наприк. 80х pp. діяльність Археографічної комісії АН УРСР відновлено, у 1991р. створено Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського Н А Н України, який перетворився на головний центр археографічних досліджень та публікації історичних документів в Україні.