Висновки до теми 8

Роз’єднаність українських земель, їхнє перебування у складі чотирьох держав були важливим дестабілізуючим чинником політичного життя довоєнної Європи. Захоплення України, згідно планів Німеччини, могло суттєво збільшити її ресурсну базу для ведення війни.

Складна дипломатична гра, здійснювана Німеччиною наприкінці 30-х – на початку 40-х рр., фактично перетворила СРСР на її невоюючого союзника, постачальника вкрай важливої для воєнних дій сировини. Іншими результатами міждержавних угод стало розмежування Польщі на німецьку й радянську зони окупації, передача до складу СРСР українських та молдавських земель Румунією.

Заходи радянізації швидко підірвали довіру населення Західної України до більшовицького режиму. Розпочавши боротьбу проти нової влади, рух українських націоналістів сподівався використати розбіжності інтересів Німеччини та СРСР у власних цілях.

Напад Гітлера на СРСР поклав кінець багатьом ілюзіям щодо дійсних намірів нацистів.

Незважаючи на те, що Червона Армія чинила героїчний опір, сковуючи значні сили противника, поразки під Києвом, Харковом, у Криму та в інших бойових операціях призвели до загибелі та полону сотень тисяч радянських солдатів та офіцерів, окупації України, звуження військово-промислового потенціалу СРСР, завоювання фашистами вигідного стратегічного плацдарму для подальшої експансії, переходу стратегічної ініціативи до рук Гітлера. Причиною трагічних поразок на початковому етапі війни стали некомпетентність воєнно-стратегічного керівництва, сталінські репресії, незавершеність процесу переозброєння, мобілізаційна неготовність армії, безліч тактичних прорахунків.

Якщо в довоєнний період Німеччиною передбачалося утворення бодай маріонеткової держави – «Великої України», то вже на початку агресії проти СРСР її землі розглядалися як бездержавний сировинний придаток, джерело продовольства і робочої сили, з перспективою – після знищення значної частини населення – онімечення та колонізації. Україна виявилася розчленованою між Німеччиною та її союзницями.

Жорстокий окупаційний режим викликав масовий спротив українського народу. І якщо на першому етапі війни радянський партизанських рух був ледь відчутним, то після корінного перелому в ході війни він перетворився на справжній другий фронт. Цьому сприяли заснування Українського штабу партизанського руху, координація дій, матеріальна підтримка з Великої землі, застосування партизанами ефективних методів боротьби («рейкова війна») і значна підтримка місцевого населення.

Основною стратегічною метою формувань ОУН–УПА стало відновлення української державності. Така позиція обумовила боротьбу одразу на три фронти – проти німецьких окупантів, проти радянських партизанів та військових частин, а також проти польських формувань Армії Крайової.

Визволення України було важливою частиною процесу розгрому фашистських загарбників. Перемога стала можливою завдяки значному напруженню сил народу, мужності та відданості борців з окупантами, плідній співпраці фронту і тилу.

Війна зумовила кардинальні зрушення в суспільному житті України. З одного боку – це невигойні рани та гігантські збитки, пов’язані з численними людськими жертвами, грабіжництвом окупантів, руйнаціями. З іншого – завоювання Україною авторитету на міжнародній арені, концентрація в межах однієї держави основної частини українських етнічних земель.

типология политических партий