123

Формування української політичної еліти у XIX ст

Кирило-Мефодпвське братство. Під впливом загострення протиріч у Європі між абсолютизмом і демократією у 1-й половині XIX ст. посилився громадський та суспільний рух і в Україні. Вершиною його стало виникнення в кінці 1845 р. у Київі Кирило-Мефодіївського братства. Засновниками його були: професор історії Київського університету М. Костомаров, чиновник канцелярії генерал-губернатора М. Гулак і вчитель Полтавського кадетського корпусу В. Біло-зерський.

Незабаром до них приєднався П. Куліш, письменник і етнограф, а за ним і Т. Шевченко, на той час уже видатний поет, який прославився своїм «Кобзарем», що вийшов друком у Санкт-Петербурзі в 1840 р.

Програмні положення братства викладені в «Книзі буття українського народу» та в «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мєфодія». Сама форма організації була запозичена у церковних братств. Програма відстоювала загальнолюдські цінності — справедливість, свободу, рівність і братерство. Пропонувалось також створити федерацію слов'янських держав з центром у Києві.

Ведучу роль національних ідей в організації захищав П. Куліш. Т. Шевченко разом з М. Гулаком відстоював необхідність повалення самодержавства, а християнські і загальнолюдські ідеї пропагував М. Костомаров.

За доносом одного із студентів, на початку 1847 р. всіх учасників братства без усякого суду було заслано. Найтяжче було покарано Т. Шевченка — його віддали у солдати без права писати і малювати і заслали на Аральське море.

Кирило-Мефодпвське братство врахувало уроки світового досвіду і використало ідеї західноєвропейського вільнодумства в своїх національних умовах. Ним були сформульовані основні постулати українського відродження, визначені форми та методи досягнення поставленої мети. Діяльність братства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за державність України. Це була спроба нової національної еліти визначити місце і роль українського народу в сучасному історичному контексті.