ОкУПАційний режим

Для управління завойованими західними областями СРСР 17 липня 1941 р. у Берліні створено "міністерство рейху для окупованих районів Сходу" на чолі з А. Розенбергом. Окуповану до кінця 1941 р. територію України німці розділили на 4 зони окупації. Перша, найбільша, називалася "Рейхскомісаріат Україна", до якої ввійшла Волинь та Наддніпрянщина. Центр знаходився у Рівному, де перебувала ставка Е. Коха - рейхскомісара. Рейхскомісаріат поділявся на 6 генеральних округів (Волинь і Поділля, Житомир, Київ, Миколаїв, Дніпропетровськ та Крим), які, у свою чергу, поділялися на округи (райони). Адміністрацію очолювали німецькі офіцери, її силовими структурами були державнаполіція - сіпо (штатсполіцай), гестапо (жандарми, таємна міська поліція) та допоміжна українська поліція з місцевого населення. Лівобережна Україна входила до прифронтової зони окупації, де управління здійснювали військові і таємна польова поліція. Галичина ввійшла до складу Генерал-губернаторства Польщі (з центром у Кракові) як "дистрикт Галичина", який поділено на округи і повіти. Адміністрація і тут складалася виключно з німців і спиралася на загальну та таємну поліцію. Ізмаїльська, Одеська області й частина Херсонської Відійшли Румунії, яка утворила тут спеціальний округ Трансністрію. I Північну Буковину теж окупували румунські війська, і уряд Й. Антонеску перетворив її на провінцію держави - губернаторство.

Режим окупації полягав у забороні населенню вільного переміщення; суворій системі реєстрації; впровадженні німецького цивільного та воєнного законодавства; введенні трудової повинності; експлуатації місцевих ресурсів; збереженні колгоспної системи; вивезенні населення На примусові роботи до Німеччини. В евакуаційній зоні на 30-50 км виселяли населення з прифронтової смуги. Вільний рух населення дозволявся лише вдень, існував режим з комендантською годиною.

Окупаційні санкції викликали рух опору українського населення, який за ідеологією та лідерами розподілився на націоналістичний (похідні групи, УПА) та комуністичний (радянське підпілля і партизани). Учасники руху опору проводили відкриті бойові дії, рейди, походи, вступали в окремі сутички з ворогом, здійснювали диверсії, саботаж, розвідку, інформували населення, вели агітацію та пропаганду. Мета опору полягала у вигнанні окупантів та відродженні власної держави і права (радянської чи національної).

Ключові поняття: окупація, Рейхскомісаріат, генеральна губернія, губернатор, Трансністрія, рух опору, гестапо, поліція.

Остані Книги