Боротьба центральної ради і більшовиків за владу в Україні

Утворення самостійної УНР не входило у плани більшовиків, бо вони мали свої наміри щодо новоствореної Української держави. Більшовики починають агітацію проти УЦР, Обласна конференція РСДРП(б) Донецького і Криворізького басейнів проголосила Центральну Раду ворогом трудящих і висловилася за скликання Всеукраїнського з'їзду Рад.

Однак Центральна Рада спромоглася в останню мить перехопити ініціативу скликання з'їзду Рад і створити на ньому більшість з числа своїх прихильників. У відповідь більшовицькі делегати разом із лівими есерами, деякими українськими соціал-демократами і безпартійними переїхали до Харкова. Вони об'єдналися з делегатами з'їзду Рад Донбасу і Криворіжжя й конституювалися в І Всеукраїнський з'їзд Рад.

І Всеукраїнський з'їзд Рад (11–12 грудня) проголосив Україну республікою Рад. Обраний з'їздом Центральний виконавчий комітет (ЦВК) утворив радянський уряд – Народний секретаріат. Його фактичним головою стала Є. Б. Бош.

Встановлення Радянської влади відбулося на протязі останніх днів 1917 - січні 1918 р. Так, 29 грудня 1917 р. радянська влада перемогла у Катеринославі, 9 січня 1918 р. – у Житомирі, 16 січня почалося збройне повстання проти Центральної Ради у Києві на заводі «Арсенал», яке було придушено.

У своєму IV Універсалі (9 січня 1918 р.) Центральна Рада проголосила УНР незалежною. Утворила новий уряд — Раду народних міністрів на чолі з В. О. Голубовичем. Однак вона не спромоглася зупинити наступ Червоної Армії на Київ. Під впливом більшовицької агітації війська УНР або відмовлялися воювати з червоногвардійцями, або переходили на їхній бік. Авантюрна спроба Центральної Ради перетнути шлях більшовицьким силам на Київ за допомогою студентів і гімназистів призвела до загибелі останніх. 28 січня більшовицькі війська увійшли до Києва, який став столицею Радянської України.

Після вигнання з Києва уряд Центральної Ради підписав 26 січня 1918 р. у Бресті угоду з державами німецького блоку. Згідно з цією угодою УНР зобов'язувалася постачати продовольство, а Німеччина і Австро-Угорщина - надати Центральній Раді дипломатичну і воєнну допомогу у боротьбі проти більшовицьких сил. Радянська Росія не мала сил, щоб протидіяти Німеччині, а тому змушена була підписати також 3-го березня 1918р. у Бресті угоду, згідно з якою, зокрема, визнавала Центральну Раду і окупацію України німецькими і австро-угорськими військами.

Центральна Рада і її уряд віддали Україну під владу окупантів і втратили авторитет серед широких верств українського народу. Німецьке командування почало схилятися до пошуків встановлення альтернативної влади в Україні, розуміючи, що Центральна Рада не може гарантувати стабільних поставок продовольства до Німеччини. Консерватизм німецького генералітету врешті-решт став базою для зближення німецької воєнної адміністрації та колишнього царського генерала П. Скоропадського. Німецька сторона невдовзі саме на нього і зробила ставку.

День 29 квітня 1918 р. став останнім у діяльності Центральної Ради, яка без бою віддала владу в руки П. Скоропадського, проголошеного на з’їзді земельних власників гетьманом України. Жодних політичних актів масового громадського протесту проти державного перевороту історичні джерела не зафіксували. В останній день свого існування Центральна Рада ухвалила Конституцію УНР, згідно з якою Україна проголошувалась суверенною, демократичною, парламентською державою, з поділом влади на законодавчу, виконавчу і судову. Конституція гарантувала широкі громадянські свободи, права національним меншинам.

Отже, доба Центральної Ради продемонструвала гаму сильних і слабких сторін української демократичної революції. До перших слід віднести відродженнянації, її швидку, хоч і недостатню політизацію, проголошення Української Народної Республіки. До других - відсутність боєздатної армії, адміністративного апарату, необхідного політичного, державного досвіду в керівників Центральної Ради, Не були реалізовані соціальна і аграрна програма; широким трудящим масам бракувало розвиненої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності побудови власної держави. Ідея державності не посіла гідного місця в українській ментальності.