Розквіт та піднесення Київської Русі. Реформи Володимира Великого

Період розквіту Київської Русі припадає на кінець X – першу половину XI століття. Це час правління двох найвідоміших київських князів – хрестителя Русі Володимира Великого та «тестя Європи» Ярослава Мудрого. Ще однією умовою до піднесення Київської держави було об’єднання слов’янських племен на подніпровських землях, що створило сприятливі умови для подальшого розвитку середньовічної Русі.

Прихід до влади і реформи Володимира Великого

Відомий, як головний реформатор у історії Київської Русі, князь Володимир зійшов на престол після міжусобної війни зі своїми братами. Батько Володимира, князь Святослав помирає, і вже в 977 році між його синами Ярополком, Олегом та Володимиром розпочинається боротьба за владу. Першим гине Олег, щоб не наслідувати долю брата Володимир, що на той час перебував у Новгороді, відправляється за море. Опинившись у Скандинавії, Володимир збирає сильне військо з норманів, з яким повертається до Русі. У 980 році він захоплює Київ, а згодом від руки одного з своїх воєвод-зрадників помирає Ярополк. Так Володимир отримує владу над всією державою.

На той час Київська Русь перебувала в занепаді. Незчисленні походи визнаного найбільш войовничим з київських князів Святослава спустошили країну. На відміну від свого батька, котрий обрав політику розширення території за рахунок завоювань, Володимир Святославович надав перевагу укріпленню та захисту кордонів. Завершивши формування території київської держави походами 981-993 років на ятвягів, в'ятичів та хорватів, князь закріпив кордони Русі, котра стала за його правління найбільшою державою середньовічної Європи.

Щоб захистити кордони своєї держави від кочівників, зокрема печенізьких ханів, Володимир розпочинає зведення так званих Змієвих Валів, які простягалися майже на тисячу кілометрів. Це були системи укріплень, що складалися з:

• гігантських земляних валів з дубовими частоколами;
• укріплених міст;
• фортець.

Всередині країни Володимир провів ряд реформ, спрямованих на консолідацію земель Київської Русі, а також укріплення княжої влади в державі. Серед реформ князя були:

• Адміністративна реформа. Величезна площа держави та слабка залежність місцевих правителів від київського князя робили територією розрізненою, а владу племінних лідерів практично необмеженою. Рішенням Володимира у країні відбувся територіальний поділ, на чолі кожної з територій Володимир посадив місцевого князя. Ними стали сини правителя та наближені до нього бояри. Володарі територіальних утворень підпорядковувались владі київського князя;
• Військова реформа. Володимир роздав довіреним «мужам» прикордонні землі, зобов’язавши їх до військової служби на захист від набігів кочівників; ліквідував племінні військові об’єднання, створив боєздатну армію, що підпорядковувалась Києву;
• Релігійна реформа. Володимир Великий розумів, що жителі Київської Русі мають бути об’єднані однією вірою. Спочатку князь хотів модернізувати язичницьку віру, створивши пантеон з 6 богів на чолі з Перуном. Але згодом він вирішив, що пристати до цивілізованого світу того часу країні допоможе монотеїстична віра. Так у X столітті на території Русі почалось насадження християнства – релігії наймогутнішої на той час Візантійської імперії.
• Юридична реформа. За Володимира було створено перший усний звід законів київської держави, що згадується літописцем пуд назвою «Устав землений»;
• Грошова реформа. За Володимира на Русі почалося карбування власних грошей. До того часу основною валютою були візантійські срібні монети, котрими розраховувалися на вагу. Втім створення власних монет, златників та срібняків, не мало на меті вивести з обігу інші валюти, до яких також відносились золоті і срібні злитки – гривні та хутро для натурального обміну. Ціллю Володимира було позначення через карбування монет міці своєї держави.

Крім внутрішньополітичних змін Володимир звертав увагу і на міжнародні відносини. За його князювання було укладено ряд династичних шлюбів, які дозволили Київській Русі досягти порозуміння з іншими країнами, налагодити з ними культурні, економічні, політичні відносини та закріпитись на міжнародній арені.

Правління Ярослава Мудрого

Сходженню на великокнязівський престол Ярослава передували драматичні події нової міжусобної війни. У 1015 році Володимир Великий раптово помирає. Його старший син Святополк Окаянний вбиває своїх зведених братів Бориса, Гліба та Святослава, після чого Ярослав, котрий тоді князював у Новгороді виступає проти Святополка. Міжусобна війна тривала 4 роки. У вирішальній битві біля Переяслава Ярослав перемагає і стає правителем Київської Русі.

Після сходження на престол Ярослав продовжує політику Володимира Великого:

• розбудовує захисні прикордонні укріплення;
• остаточно розгромлює печенігів;
• працює над впровадженням християнства на Русі;
• велить створити писемний звід законів Київської Русі – «Руська правда»;
• розбудовує міста (за Ярослава площа Києва збільшилася у 7 разів);
• налагоджує дипломатичні відносини з багатьма країнами євразійського континенту.

Впровадження однієї релігії у Київській Русі за Ярослава набуває нових рис. Поряд із масовим зведенням церков та монастирів, Ярослав Мудрий вирішує відійти від влади Константинополя над церквою. Він таємно створює власну єпархію, а на її чолі ставить вітчизняного митрополита Іларіона.

Найчастіше дослідники згадують виграшну міжнародну політику князя. Він був схильний звертатися до «сімейної дипломатії», одружуючи своїх дітей з монархами інших держав:

• його син Всеволод одружився з дочкою візантійського імператора;
• син Ізяслав – з сестрою польського князя;
• Святослав – з онукою німецького цісаря;
• дочка Ярослава Анна вийшла заміж за французького короля;
• Анастасія – за угорського;
• Єлизавета – за норвезького.

Сам Ярослав був одружений на дочці шведського короля Інгігерді. Такі шлюби дозволили «тестеві Європи» набути значного впливу у міжнародному співтоваристві. Роль Київської Русі у світовій політиці за Ярослава була стабільною, авторитет зростав.

Мирна політика Ярослава, на думку деяких істориків, є наслідком особистості самого князя. У нього був уроджений підвивих у правому тазостегновому суглобі, а згодом, в одній з битв, князь отримав важку травму правого коліна. Вчені стверджують: саме через те, що Ярослав фізично не був повноцінним воїном, він обирав дипломатичні засоби. Та правда це чи ні, за правління цього князя, з 1019 по 1054 роки, Київська Русь досягла піку своєї могутності.

Перед самою смертю Ярослав Мудрий попіклувався про правила престолонаслідування. Він не тільки розподілив території Київської Русі між своїми синами, але й визначив, що великокнязівський престол повинен наслідуватися старшим з синів попереднього князя. Щодо місцевих князів, то для них Ярослав ввів принцип сеньйорату – наслідування владної посади найстаршим членом сім’ї. Князь сподівався таким рішенням уникнути міжусобних війни після своєї смерті. Та цей принцип суперечив праву наслідування від батька до сина, тому навпаки призвів до чвар та низки міжусобних війн, що згодом, слід визнати, викликали послаблення київської держави.