Шлюбна (Династична) дипломатія в Київській Русі
Династична дипломатія – це явище, що передбачує шлюб між представниками правлячих династій, покликаний налагодити політичні відносини, закріпити союз, залагодити конфлікт або уникнути його. Шлюбна дипломатія була одним з основних способів закріплення угод та укладення політичних союзів в Київській Русі. Династичні шлюби укладались як для закріплення міжнародних угод, так і для заспокоєння внутрішніх міжусобиць між місцевими князями.
Шлюбна дипломатія у внутрішній політиці Київської Русі
Князівські родини Київської Русі часто послуговувались шлюбною дипломатію для того, щоб стабілізувати, врівноважити політичне життя в державі, заспокоїти князів,що вдалися до бунту, та вберегти владу Великого князя від міжусобиць. У таких династичних шлюбах частіше за все були задіяні молодші члени родини великого князя або діти, сестри та брати князів, що сиділи на місцевих престолах, нащадки боярських родин.
Ось деякі з династичних шлюбів, укладених всередині Київської Русі:
- одруження Ярослава Святополковича з дочкою Мстислава Володимировича;
- Анни Святополківни з Святославом Давидовичом;
- шлюб Романа Володимировича з дочкою Володаря Ростиславича;
- Ярополка Ізяславича з Марією, дочкою Святослава Ольговича;
- шлюбний союз Ігоря Васильковича та дочки Всеволода Ольговича Анною;
- Євфросінії Ярославни з Ігорем Святославичем;
- шлюб Олени Глібівни з сином Данила Галицького;
- Всеволодка Давидовича з дочкою Володимира Мономаха;
- одруження Володимира Ярославича з Болеславою Святославною та інші.
Міжнародна шлюбна дипломатія Київської Русі
На час існування Київської Русі найвпливовішими державами Європи були Візантійська та Германська імперії. Саме з цими країнами Рюриковичі прагнули укладати вигідні угоди і скріплювати їх за допомогою шлюбної дипломатії. Міжнародна династична дипломатія була для київських князів засобом досягнення своїх потреб мирним шляхом. І хоча давньоруські монархи були здатні досягти свого військовими засобами, вони частіше обирали саме династичні шлюби.
Особливого успіху у шлюбній дипломатії досягли київські князі Володимир та Ярослав, за яких держава досягла свого найбільшого підйому. Частково завдяки подібним одруженням Київська Русь стала впливовим гравцем міжнародної арени у 10-11 столітті.
Ще до прийняття християнства Володимир Великий уклав два вигідних шлюби з представницями чеської та болгарської владних родин. Після хрещення, князь закріпив новий союз з Візантією тим, що взяв за дружину сестру візантійського імператора Анна. Діти Володимира також часто вступали у подібні дипломатично-сімейні відносини з іноземними спадкоємцями.
Та найбільш часто послуговувався шлюбною дипломатією все ж Ярослав Мудрий, котрий увійшов в історію як «тесть Європи». Сам Ярослав був одружений з норвежкою Анною, а згодом – з дочкою короля Швеції Інгегердою. Шлюби дітей Ярослава також були засобами дипломатії:
- його дочка Анна вийшла заміж за короля Франції Генріха I;
- Єлизавета стала дружиною норвезького короля Гаральда Сміливого, а потім – короля Данії Свейна III;
- з Анастасією одружився угорський король Андріан I;
- Син Ярослава Ізяслав взяв за дружину німецьку княжну Гертруду;
- Всеволод одружився на дочці візантійського імператора Анастасії;
- Володимир уклав шлюб з дочкою англійського короля Гідою.
Отже династична дипломатія була найкращим способом мирного вирішення конфліктів, закріплення укладених угод, як на міжнародному рівні, так і всередині держави. До взаємовигідних шлюбів київські князі запобігали доволі часто, навіть частіше від силових, військових засобів. Своєю величчю та гарною репутацією на міжнародній арені Київська Русь значною мірою завдячувала вигідним династичним союзам.