Владимир великий

Після смерті княгині Ольги, перед другим походом на Дунай, у 969 році Святослав провів реформу державного управління. Він залишив князювати в Києві старшого сина Ярополка, середнього - Олега - поставив в Овручі управляти древлянською землею, а найменшого - Володимира - відправив до Новгороду. Після загибелі батька брати розпочали кількарічну боротьбу за великокнязівський київський престол. Ярополк захопив землі Олега, розбивши його військо, а згодом і Новгородську землю. Володимир утік за море до варягів. Зібравши військо, він повернувся на Русь, визволив Новгород і захопив Київ. Ярополка в Родні убили варяги. При владі залишився Володимир Святославович (980-1015 pp.). Позашлюбний син Святослава та рабині-ключниці княгині Ольги, древлянки Малуші - Володимир - виявився талановитим полководцем і мудрим державним діячем. 3 його діяльністю пов'язане зміцнення позицій Русі як великої держави Східної Європи. А сам князь увійшов до української історії як Святий, Великий, а до народної пам'яті - як Володимир Красне Сонечко.

3 дитинства його виховувала бабуся - княгиня Ольга, а потім дядько - брат Малуші Добриня, за билинами відомий як Добриня Микитович. При опіці дядька юний княжич керував Новгородом. Змужнівши, він посватався до полоцької княжни Рогніди. Але горда полочанка відмовилась «роззувати сина рабині». Володимир з Добринею взяли Полоцьк силою й примусили Рогніду до шлюбу. Від нього народився син Ярослав - майбутній спадкоємець Володимира на київському престолі.

Тривала відсутність Святослава і шестирічна міжусобна боротьба в державі ослабили великокнязівську владу Києва. Багато племен вийшли з покори. Тому з початку діяльності нового князя постало завдання посилити авторитет центральної влади. У багатьох племенах Володимир замінив місцевих князів владою намісників-посадників з числа своїх дванадцятьох синів, родичів і дружинників. Замість родоплемінного поділу прийшов територіальний, а це вже ознака справжньої держави.

Князь продовжував політику підкорення окраїн. У 981 році вдалим походом Володимир приборкав племена волинян, бужан і дулібів, звільнив від чеського й польського впливу червенські (Перемишль, Белз, Червень) та закарпатські міста. Він приєднав Закарпатську Русь, Галицьку Землю і Волинь до Києва. Під час чергового походу на захід князь заснував міста Володимир (Волинський) та Бересття (Брест) і підкорив частину литовських племен ятвягів. Володимир поширив свою владу на в'ятичів і радимичів.

Похід на волзьких булгар закінчився мирною угодою. Проте найбільше походів дружини Володимира здійснили на південний схід проти печенігів. Особливо відчутних ударів їм було завдано в 988-997 pp. Однак їхня сила ще не була до кінця зломлена. Небезпека навали залишалася. Тому Володимир розгорнув будівництво та зміцнення існуючих ще з часів антів укріплених валів і фортець по ріках Десні, Сулі, Росі, Трубіжу, Стугні. Залишки цих «змійових валів» збереглися до наших днів. Добре укріпленими фортецями стали Вишгород, Білгород, Василів (сучасний Васильків), Переяслав. Існує легенда, що на Трубежі, де тепер Переяслав, дружинник Володимира Кирило Кожум'яка переміг (перейняв славу) печенізького богатиря.

Зусиллями військових дружин та державного апарату Володимиру вдалося створити найбільшу державу в Європі. Він поширив владу Русі від Закарпаття до Волги, від озера Ільмень до Чорного моря. Всі східно-слов'янські племена об'єдналися в єдиній державі.

3 приходом до влади Володимир зробив спробу релігійної реформи. Він хотів вдихнути в язичницькі вірування нову силу. За його наказом у 980 р. в Києві створили пантеон ідолів слов'янських богів. У центрі міста спорудили гігантське капище, де поставили величезну дерев'яну статую бога Перуна, прикрашену срібною головою і золотими вусами. Поруч стояли ідоли Даждьбога, Сварога, Стрибога, Хорса, Мокош. Існувало й святище - місце, де приносились у жертву богам тварини та люди-бранці.

Проте спроба піднести рівень язичницьких вірувань і їхнього культу до вимог життя великої держави у християнському світі не вдалася. Реформа принесла князю лише розчарування. Язичництво зжило себе. Воно викликало невдоволення й острах дикістю та жорстокістю. Його боялися християни, яких було вже багато і в Києві, і на Русі. Під час свята з приводу перемог дружин Володимира над ятвягами за відмову християнина-варяга віддати сина в жертву розлючена юрба язичників схопила й убила сина та батька.

Потрібна була нова ідея, що змогла б об'єднати строкате населення Руської Землі. Зневажливе ставлення іноземців до язичників-русичів теж змушувало князя Володимира задумуватися над запровадженням нової релігії. Життя великої держави вимагало нового світогляду і нової культури взаємин у міждержавних стосунках Русі. Володимир усвідомлював, що зближення з могутніми візантійськими імператорами, вступ з ними в родинні зв'язки зміцнить великокнязівську владу. А це стане можливим лише з прийняттям християнства.

Політичні обставини сприяли цьому. На прохання імператора Василя ІІ Болгаробійця князь надав йому військову допомогу в придушенні повстання. Висадившись з дружиною в Криму, Володимир приборкав рухи проти імператора в Корсуні. Умовою допомоги було одруження сестри василевса Ганни з князем. Коли ж імператор став зволікати з виконанням обіцянки, Володимир з дружиною залишився в Криму. Конфлікт вичерпався, коли до Корсуня приїхала царівна Ганна зі священнослужителями. Вони охрестили Володимира і його воїнів та повінчали його з Ганною. Князь одержав християнське ім'я Василь. Шлюб набрав дипломатичного і політичного розголосу: породичатися з візантійським імператором, спадкоємцем слави могутнього Риму, бажали королі Франції і Німеччини. А переміг русич Володимир. Князь прийняв християнство і одружився з християнкою не як переможений, а як переможець.

Повернувшись до Києва, Володимир організував улітку 988 р. урочисте хрещення киян і населення всієї Русі. Князь наказав зруйнувати київське капище. Порубали і спалили всіх ідолів, крім Перуна. «А Перуна, - пише літописець, - князь звелів прив'язати до хвоста коня і стягнути з гори по Боричевому узвозу і приставив 12 мужів штовхати Перуна жердинами. Коли тягли Перуна до Дніпра, віруючі люди оплакували його. I притягши Перуна, вкинули його в Дніпро. Володимир поставив своїх людей і наказав: «Якщо ідол пристане де до берега, відштовхуйте його, аж поки не пройде порогів, а потім покиньте його». Боротьба Володимира проти старої віри виявилася послідовною. Віруючі ж бігли за Перуном і, плачучи, просили: «Видибай, боже, видибай!». На місці, де ідол пристав до берега, з'явилося урочище Видубичі.

Рішучими були заходи великого князя з організації хрещення киян і населення держави. Підготувавши церемонію, князь послав своїх людей сповістити по Києву про час обряду і попередити, що «кого не буде завтра на річці, чи багатого, чи убогого, жебрака або раба, той іде проти мене». Вранці киян загнали в Дніпро, де їх охрестили грецькі єпископи. Християнізація населення проходила і в інших містах та селах держави. Подія справила на людей велике враження.

Вже з 988 р. в Руській Землі розпочалося спорудження християнських храмів. На місцях, де стояли кумири, розчищалися майданчики для церков. На честь християнізації у 989 році заклали і сім років будували першу в Русі кам'яну церкву патрона князя св. Василя. Пізніше вона дістала назву Десятинної: на її будування йшла десята частина прибутків держави. Важливу роль в утвердженні християнства відіграло створення київської митрополії на чолі з першим митрополитом греком Феофілактом. Прийнявши християнство за державну релігію, Русь ставала рівною з усіма цивілізованими державами Європи. Хоча запровадження нової віри йшло досить тривалий час і дуже часто насильницькими засобами, а інколи й «вогнем і мечем», як це зробили в Новгороді посадники князя Добриня та Путята.

Але Володимир досягнув свого. Його визнали як європейського правителя. Князь породичався з візантійським імператором. Сина Святополка одружив з донькою польського короля Болеслава Хороброго. За угорського королевича видав доньку Пшемиславу, ще одна була дружиною чеського короля. Як європейський монарх і суверен, князь розпочав Карбувати власну срібну монету - срібник. На ньому був портрет князя з написом: «Володимир на столі a се його срібло». На звороті тризуб - герб Русі.

Прийняттяхристиянствасталопереворотомужиттісхідного слов’янства, що позначився на його соціально-політичному й культурному розвитку. За Володимира Святославовича Русь досягла високого рівня могутності.Їй потрібна була сильна й авторитетна центральна влада. А християнська церква зміцнювала владу великого князя, обожнюючи її та стверджуючи, що «всяка влада від бога». А коли так, то князь є ніхто інший, як божий слуга, і непокора йому - великий гріх.

За прикладом Візантії, церква на Русі високо підносила авторитет державної влади. Якщо раніше князя і його дружину шанували лише у своєму племені, а в інших вважали збирачами данини, то під впливом церкви формувалось усвідомлення святості посланої Богом великокнязівської влади, однакової для всього населення держави.

Церква виступала за постійність і стабільність влади проти міжусобиць і спорів між князями, закликала жити за принципами «шани старших» і «не чіпати чужої межі». Духівники намагалися пом’якшити характер князя, вимагали від нього більше лагідності та милосердя до простих людей. Священики твердили князю: «Ти поставлений від Бога на кару лихим, а добрим на милування».

Діяльність духовенства сприяла консолідації східнослов'янських племен, єднанню Руської Землі. Адже раніше у різних племен були різні звичаї. Серед них і кровна помста, і захист роду та особи в роді, і викрадення і купівля наречених, і багатоженство, і ненависть до представників чужого племені як ворогів.

Церква боролася проти негативних залишків родоплемінного життя. Виступаючи проти язичницьких молінь, вона ганьбила кровну помсту, ворожнечу між родинами та між батьками й дітьми, викрадання чи викуп наречених, інші аморальні явища. Спираючись на «грецькі закони», християнська церква запроваджувала нові відносини між людьми, що були пронизані благородством і моральністю. I що дуже важливо, вони ставали єдиними для представників усіх племен, які входили до складу Руської держави. Духовенство через власне світосприйняття перенесло у християнські обряди і свята позитивні звичаї, що існували в племенах за язичництва. Утвердження місцевих обрядів у новій релігії , сприяло швидкому переходу основної маси населення країни до нової віри і полегшувало його. Звичайно, був опір язичників і навіть їхні повстання. На окраїнах ще довго поклонялися старим ідолам.

Християни робили багато для подолання грубого, нелюдського ставлення до нижчих прошарків населення, особливо до рабів, невільників, вигнаних з громад ізгоїв, які втрачали засоби до життя і могли бути «убиті замість пса». Церква формувала релігійні общини, які накопичували власність і створювали господарства на подарованих їм пустищах. На їхній базі утворювались чернечі громади-монастирі, в яких жили ченці, котрі приймали до себе ізгоїв, зубожілих, жебраків. Знедолені виходили з-під влади господаря, ставали вільними служниками. Першим на Русі постав заснований у 988 р. Межигірський Спасо-Преображенський чоловічий монастир. Християнська церква впроваджувала в життя русичів збірку правил поведінки - «Кормчу книгу». Спочатку нею користувалися в церковних громадах, а пізніше - й у побуті. Християнство несло Русі новий світогляд і новий устрій життя.

Відомо, що писемність на Русі з'явилася ще до хрещення. Проте вона не дістала визнання. Запровадження ж християнства спонукало її швидкий розвиток. Адже церковна служба супроводжувалася читанням Біблії, Євангелій, книг, у яких розкривалися релігійні ідеї, погляди, правила життя. Постала проблема придбання церковної літератури. Виникла потреба у знавцях текстів цих книг, у перекладачах з грецької на руську мову, у вправних переписувачах книг, у хороших їх читцях.

Церковне і монастирське будівництво викликало підготовку будівників, архітекторів, художників, мулярів. Під керівництвом візантійських учителів виховувалися місцеві фахівці, які спорудили шедеври середньовічної архітектури Русі.

Прийняття християнської релігії було важливим кроком наших предків на шляху до європейської цивілізації. Тисячолітня історія християнства в Україні засвідчує життєвість основних засад християнського світорозуміння й моралі.

После смерти княгини Ольги, перед вторым походом на Дунай, в 969 году Святослав провел реформу государственного управления. Он оставил княжить в Киеве старшего сына Ярополка, среднего - Олега - поставил в Овруче управлять древлянской землей, а малейшего - Владимира - отправил в Новгород. После гибели отца братья начали двухлетнее борьбу за великокняжеский киевский престол. Ярополк захватил земли Олега, разбив его войско, а впоследствии и Новгородскую землю. Владимир бежал за море к варягам. Собрав войско, он вернулся на Русь, освободил Новгород и захватил Киев. Ярополка в Родни убили варяги. У власти остался Владимир Святославович (980-1015 pp). Внебрачный сын Святослава и рабыни-ключницы княгини Ольги, древлянкы Малуши - Владимир - оказался талантливым полководцем и мудрым государственным деятелем. 3 его деятельностью связано укрепление позиций Руси как великой державы Восточной Европы. А сам князь вошел в украинской истории как Святой, Великий, а в народной памяти как Владимир Красное Солнышко.

3 детства его воспитывала бабушка - княгиня Ольга, а потом дядя - брат Малуши Добрыня, за былинами известен как Добрыня Никитич. При опеке дяди юный княжич руководил Новгородом. Возмужав, он посватался к полоцкой княжны Рогнеды. Но гордая полочанка отказалась «разувать сына рабыни. Владимир с Добрыней приняли Полоцк силой и заставили Рогнеду до брака. От него родился сын Ярослав - будущий наследник Владимира на киевском престоле.

Длительное отсутствие Святослава и шестилетняя междоусобная борьба в государстве ослабили великокняжескую власть Киева. Многие племена вышли из повиновения. Поэтому с начала деятельности нового князя встал задачу усилить авторитет центральной власти. Во многих племенах Владимир заменил местных князей властью наместников-посадников из числа своих двенадцати сыновей, родственников и дружинников. Вместо родоплеменного деления пришел территориальный, а это уже признак настоящего государства.

Князь продолжал политику подчинения окраин. В 981 году удачным походом Владимир укротил племена волынян, бужан и дулебов, освободил от чешского и польского влияния червенские (Перемышль, Белз, Июнь) и закарпатские города. Он присоединил Закарпатскую Русь, Галицкая Землю и Волынь в Киев. Во время очередного похода на запад князь основал города Владимир (Волынский) и Бересття (Брест) и покорил часть литовских племен ятвягов. Владимир распространил свою власть на вятичей и радимичей.

Поход на волжских булгар закончился мирным соглашением. Однако больше походов жены Владимира совершили на юго-восток против печенегов. Особенно сильные удары им был нанесен в 988-997 pp. Однако их сила еще не была до конца сломлено. Опасность нашествия оставалась. Поэтому Владимир развернул строительство и укрепление существующих еще со времен антов укрепленных валов и крепостей по рекам Десне, Суле, Роси, Трубеж, Стугне. Остатки этих «Змиевых валов» сохранились до наших дней. Хорошо укрепленными крепостями стали Вышгород, Белгород, Василев (современный Васильков), Переяслав. Существует легенда, что на Трубеже, где теперь Переяслав, дружинник Владимира Кирилл Кожемяка победил (перенял славу) печенежского богатыря.

Усилиями военных дружин и государственного аппарата Владимиру удалось создать самую государство в Европе. Он распространил власть Руси от Закарпатья до Волги, от озера Ильмень до Черного моря. Все восточно-славянские племена объединились в едином государстве.

3 приходом к власти Владимир сделал попытку религиозной реформы. Он хотел вдохнуть в языческие верования новую силу. По его приказу в 980 г. в Киеве создали пантеон идолов славянских богов. В центре города построили гигантское капище, где поставили огромную деревянную статую бога Перуна, украшенную серебряной головой и золотыми усами. Рядом стояли идолы Даждьбога, Сварога, Стрибога, Хорса, Мокошь. Существовало и святище - место, где приносились в жертву богам животных и люди-пленники.

Однако попытка поднять уровень языческих верований и их культа с требованиями жизни великой державы в христианском мире не удалась. Реформа принесла князю лишь разочарование. Язычество изжило себя. Оно вызвало недовольство и страх дикостью и жестокостью. Его боялись христиане, которых было уже много и в Киеве, и на Руси. Во время праздника по поводу побед жен Владимира над ятвягами за отказ христианина-варяга отдать сына в жертву разъяренная толпа язычников схватила и убила сына и отца.

Нужна была новая идея, которая смогла бы объединить пестрое население Русской Земли. Пренебрежительное отношение иностранцев к язычникам-русичей тоже заставляло князя Владимира задумываться над внедрением новой религии. Жизнь большого государства требовало нового мировоззрения и новой культуры взаимоотношений в межгосударственных отношениях Руси. Владимир понимал, что сближение с мощными византийскими императорами, вступление с ними в родство укрепит великокняжескую власть. А это станет возможным только с принятием христианства.

Политические обстоятельства способствовали этому. По просьбе императора Василия II Болгаробойца князь предоставил ему военную помощь в подавлении восстания. Высадившись с женой в Крыму, Владимир укротил движения против императора в Корсуне. Условием помощи была женитьба сестры василевса Анны с князем. Когда император стал тянуть с выполнением обещания, Владимир с женой остался в Крыму. Конфликт исчерпан, когда в Корсунь приехала царевна Анна со священнослужителями. Они окрестили Владимира и его воинов и обвенчали его с Анной. Князь получил христианское имя Василий. Брак набрал дипломатического и политического огласке: породниться с византийским императором, преемником славы мощного Рима, желали короли Франции и Германии. А победил русич Владимир. Князь принял христианство и женился на христианкой не как побежденный, а как победитель.

Вернувшись в Киев, Владимир организовал летом 988 г. торжественное крещение киевлян и населения всей Руси. Князь приказал разрушить киевское капище. Порубили и сожгли всех идолов, кроме Перуна. «А Перуна, - пишет летописец, - князь велел привязать к хвосту коня и взыскать с горы по Боричевом спуска и приставил 12 мужей толкать Перуна жердями. Когда тянули Перуна в Днепр, верующие люди оплакивали его. I притягшы Перуна, бросили его в Днепр. Владимир поставил своих людей и приказал: «Если идол пристанет где к берегу, отталкивайте его, пока не пройдет порогов, а затем оставьте его». Борьба Владимира против старой веры оказалась последовательной. Верующие побежали за Перуном и, плача, просили: «Выдыбай бог Выдыбай». На месте, где идол пристал к берегу, появилось урочище Выдубичи.

Решительными были меры великого князя по организации крещение киевлян и населения государства. Подготовив церемонию, князь послал своих людей известить по Киеву о время обряда и предупредить, что «кого не будет завтра на реке, или богатого, или бедного, нищего или раба, тот идет против меня». Утром киевлян загнали в Днепр, где их окрестили греческие епископы. Христианизация населения проходила и в других городах и селах государства. Событие произвело на людей большое впечатление.

Уже с 988 г. в Русской Земле началось сооружение христианских храмов. На местах, где стояли кумиры, розчищалися площадки для церквей. В честь христианизации в 989 году заложили семь лет строили первую на Руси каменная церковь патрона князя св. Василия. Позже она получила название Десятинной: на ее строительства шла десятая часть доходов государства. Важную роль в утверждении христианства сыграло создание киевской митрополии во главе с первым митрополитом греком Феофилакт. Приняв христианство за государственную религию, Русь становилась равной со всеми цивилизованными государствами Европы. Хотя введение новой веры шло довольно длительное время и очень часто насильственными методами, а иногда и «огнем и мечом», как это сделали в Новгороде посадники князя Добрыня и Путята.

Но Владимир достиг своего. Его признали как европейского правителя. Князь породнился с византийским императором. Сына Святополка женил на дочери польского короля Болеслава Храброго. За венгерского королевича выдал дочь Пшемыслав, еще одна была женой чешского короля. Как европейский монарх и суверен, князь начал чеканить собственную серебряную монету - сребреники. На нем был портрет князя с надписью: «Владимир на столе a это его серебро». На обратной тризуб - герб Руси.

Прийняттяхристиянствасталопереворотомужиттисхидного славянства, что сказалось на его социально-политическом и культурном развитии. За Владимира Святославовича Русь достигла высокого уровня могущества.Ей нужна была сильная и авторитетная центральная власть. А христианская церковь укрепляла власть великого князя, обожая ее и утверждая, что «всякая власть от бога». А если так, то князь является никто иной, как божий слуга, и неподчинение ему - большой грех.

По примеру Византии, церковь на Руси высоко поднимала авторитет государственной власти. Если раньше князя и его жену уважали только в своем племени, а в других считали собирателями дани, то под влиянием церкви формировалось осознание святости посланной Богом великокняжеской власти, одинаковой для всего населения государства.

Церковь выступала за постоянство и стабильность власти против междоусобиц и споров между князьями, призвала жить по принципам «почета старших» и «не трогать чужой границы». Духовники пытались смягчить характер князя, требовали от него больше кротости и милосердия к простым людям. Священники утверждали князю: «Ты поставлен от Бога на казнь злым, а добрым на любование.

Деятельность духовенства способствовала консолидации восточнославянских племен, единению Русской Земли. Ведь раньше у разных племен были разные обычаи. Среди них и кровная месть, и защита рода и лица в роде, и похищение и покупка невест и многоженство, и ненависть к представителям чужого племени как врагов.

Церковь боролась против отрицательных остатков родоплеменного жизни. Выступая против языческих молений, она позорила кровную месть, вражду между семьями и между родителями и детьми, похищения или выкуп невест, другие аморальные явления. Опираясь на «греческие законы», христианская церковь вводила новые отношения между людьми, были пронизаны благородством и нравственности. I что очень важно, они становились единым для представителей всех племен, входивших в состав Русского государства. Духовенство через собственное мировосприятие перенесло в христианские обряды и праздники позитивные обычаи, существовавшие в племенах за язычества. Утверждение местных обрядов в новой религии, способствовало быстрому переходу основной массы населения страны к новой вере и облегчало его. Конечно, было сопротивление язычников и даже их восстания. На окраинах еще долго поклонялись старым идолам.

Христиане делали много для преодоления грубого, бесчеловечного отношения к низших слоев населения, особенно в рабов, невольников, изгнанных из общин изгоев, которые теряли средства к жизни и могли быть «убиты вместо пса». Церковь формировала религиозные общины, которые накапливали собственность и создавали хозяйства на подаренных им пустырях. На их базе образовывались монашеские общины-монастыри, в которых жили монахи, которые принимали к себе изгоев, обнищавших, нищих. Отверженные выходили из-под власти хозяина, становились свободными слугами. Первым на Руси появился основан в 988 г. Межигорский Спасо-Преображенский мужской монастырь. Христианская церковь внедряла в жизнь русичей сборник правил поведения - «Кормчей книге». Сначала ею пользовались в церковных общинах, а позже - и в быту. Христианство несло Руси новое мировоззрение и новый уклад жизни.

Известно, что письменность на Руси появилась еще до крещения. Однако она не получила признания. Введение же христианства побудило ее быстрое развитие. Ведь церковная служба сопровождалась чтением Библии, Евангелий, книг, в которых раскрывались религиозные идеи, взгляды, правила жизни. Возникла проблема приобретения церковной литературы. Необходим был знатока текстов этих книг, в переводчиках с греческого на русскую речь, в умелых переписчика книг, хороших их чтеца.

Церковное и монастырское строительство вызвало подготовку строителей, архитекторов, художников, каменщиков. Под руководством византийских учителей воспитывались местные специалисты, которые соорудили шедевры средневековой архитектуры Руси.

Принятие христианской религии было важным шагом наших предков на пути к европейской цивилизации. Тысячелетняя история христианства в Украине свидетельствует жизненность основ христианского миропонимания и морали.