Записки Іноземців

Записки Іноземців — умовна збірна назва комплексу наративних джерел, автори яких є представниками зарубіжних країн, переважно мандрівниками, що відвідували Україну або дипломатами, які певний час тут перебували. За видовими ознаками цю категорію джерел можна розподілити на кілька груп: щоденники, мемуари, записки, хроніки, літературнопубліцистичні твори, листи, карти тощо.

Записки Іноземців мають давню традицію. Про землі України є згадки ще в «Іліаді» та «Одіссеї» Гомера (VIII ст. до н. е.), Геродота (V ст. до н. е.). До-київські часи відбилися у творах готських (Йордан), візантійських (Прокопій Кесарійський), арабських (Ібн Хордадбег) та ін. Доба Київської Русі знайшла своє відображення переважно в історичних та історикомемуарних творах візантійських (Константин Багряднородний, Лев Діакон), західно-європейських (Тітмар Мерзебурзький, Адам Бременський), арабських (Ібн Дост, альМасуді, альЯкубі) авторів.

Окреме місце належить скандинавським сагам. Історія кочових народів, що загарбали українські землі після нашестя Батия, висвітлена в історикомемуарних творах папського легата П. Карпіні та французького посла В. Рубрука (XIII ст.), італійських купців і дипломатів Й. Барбаро та А. Контаріні (XV ст.). У XVI—XVIII ст. чисельність Записок Іноземців зростає.

Серед щоденників вирізняються твори Е. Лясоти, Ш. Окольського, П. Халебського та інших, які висвітлили історію національновизвольних повстань кінця XVI — першої пол. XVII ст., визвольної війни середини XVII ст., історію козацтва. Пальма першості серед мемуаристів належить французові Г. Л. де Боплану, автору класичного твору «Опис України». Боплан тривалий час служив у Річі Посполитій (1630— 1648 pp.), будував фортеці й замки на Україні, насамперед Кодак, і залишив точний опис багатьох населених пунктів України та Криму, побуту українців, кримських татар і ногайців. Багату й цінну інформацію про Україну містять зарубіжні літописи та хроніки. У них іноді використовували незбережені українські джерела. Це стосується насамперед польських хронік М. та Й. Бєльських, Б. Ваповського, О. Гваньїні, Я. Длугоша, С. Грондського, М. Меховського, В. Коховського, М. Кромера, П. Пясецького, Я. Рудавського, М. Стрийковського та ін. Велике значення мають також твори російських (Воскресенський, Никонівський літописи), кримськотатарських («Історія хана Іслам-Гірея III» Мехмеда Гаджі Сеная), німецьких («Театр Європи»), італійських (твори М. Бізачіоні) та ін. авторів.

На відміну від хронік і літописів літературнопубліцистичні пам'ятки бідні на факти, дуже заполітизовані й тенденційні, однак вони добре відображають формування громадської думки про Україну у її закордонних сусідів. Особливу цінність мають польські публіцистичні трактати, присвячені питанням українськопольських взаємовідносин, козацькій тематиці, міжконфесійній боротьбі.

Події нового та новітнього часу також знайшли своє відображення у творах зарубіжних авторів. Записки Іноземців є цінним джерелом вітчизняної історії різних епох.