Кодикологія

Кодикологія (від лат. слова codex — книга і logos — слово, вчення) — галузь науки та спеціальна історико-філологічна дисципліна, яка комплексно вивчає рукописні книги як пам'ятки культури певної доби — історію їх створення, склад, долю, зовнішню та внутрішню форму, зміст тощо.

Проблеми вивчення рукописів порушувалися в багатьох країнах світу ще у XVIII—XIX ст., було нагромаджено значний досвід роботи з рукописною книгою. Однак у самостійну галузь науки кодикології виокремилася лише в серед. XX ст. (термін « кодикологія» у 1949 р. запропонував використати французький учений А. Ден). В науковій літературі радянських часів цей термін почав вживатися з поч. 70х pp. (І Лебедева, Л. Черепній. О. Медушевська та ін.), в українській — з поч. 90х pp. (Л. Дубровіна, О. Гальченко та ін.).

Кодикологія виникл а на стику багатьох наук, насамперед історії та філології, книгознавства, а також спеціальних галузей історичної науки(палеографії, археографії та ін.), отже, й у практичній діяльності вченікодикологи спираються на методи багатьох наук: джерелознавства, текстології, книгознавства та ін. Комплексне застосування методів багатьох наук дає змогу кодикологам усебічно вивчати та оцінювати рукописну книгу як феномен культури відповідної епохи.

Перші кроки української кодикології як окремої галузі науки пов'язані з науковою діяльністю Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. У становленні її значну роль відіграли праці Л. Дубровіної, присвячені теоретичним і науково-практичним проблемам вивчення рукописної книги.

Складовою частиною кодикології є кодикографія, об'єктом якої є описування рукописної книги на всіх етапах її існування. Зусиллями українських науковців уперше в історії кодикології створено кодикологічну модель структури формалізованого опису рукописної книги. Вона містить такі елементи: 1) охоронний (реєстраційний) опис; 2) зовнішній опис (оправа, обсяг, розмір аркушів та сторінок, матеріал, стан рукопису, його структура, організація сторінки і тексту, письмо, музична нотація, оздоблення, геральдика, додаткові тексти, книжкові та облікові знаки); 3) характеристику змісту (перелік текстів, мова, стан, структура та особливості тексту, глоси, маргінальні коментарі, ідентифікація, характер твору); 4) виклад історії рукопису (час та джерело надходження), наступна доля, реставрація, використання, бібліографія з історії вивчення рукопису та його опису. В Національній бібліотеці України ім. В. Вернадського структура скороченого кодикологічного опису покладена в основу автоматизованої інформаційно-пошукової системи «Кодекс», користування якою значно полегшує працю вчених, які вивчають рукописну книгу.