Історичне пам'яткознавство

Історичне пам'яткознавство - одне із завдань історичної науки, яке передбачає дослідження і вивчення історичних пам'яток, що становлять джерела безцінної інформації про минуле - побут, мистецтво, політичну, економічну та соціальну обстановку певного часу. Предметом дослідження є все, що було створено попередніми поколіннями внаслідок економічної та культурної діяльності впродовж сторіч. До історичних пам'яток належать архітектурні споруди, предмети та результати виробництва, побуту, зразки декоративно-ужиткового мистецтва тощо. На відміну від письмових джерел, з яких можна безпосередньо дізнатися про певні факти історії, інші історичні пам'ятки містять зашифровану інформацію, прочитання якої і є завданням історика.

В Україні комплексний процес збереження й охорони пам'яток, зокрема архітектури, розпочався на поч. XX ст. Так, стаття 91 «Статуту будівельного» передбачала одержання спеціального дозволу на спорудження та знесення будинків, зведених до XVIII ст., які мали мистецьку цінність. У 1911 р. було введено «Положення по охороні старожитностей» - перший законодавчий акт, спрямований на збереження пам'яток минулого. За роки радянського режиму чимало визначних пам'яток було зруйновано, пошкоджено, занедбано. Після здобуття Україною незалежності розпочалося справжнє відродження інтересу до минулого та культурних цінностей України.

Нині розгортається історичне дослідження багатьох пам'яток архітектури, скульптури, побуту, що належать до несправедливо забутих періодів нашої історії. Розпочалося вивчення одного із складних і суперечливих періодів історії нашої культури та мистецтва - кінця XIX - поч. XX ст. Монументальні свідчення давнини - будинки, культові споруди - можуть дати нам чимало корисної інформації про розвиток капіталістичних відносин в Україні, їх вплив на характер змін у бутті, діяльності й творчості тих, хто жив тут до нас. Мистецтво того періоду є унікальним поєднанням передових технологій у виробництві та пошуків нових напрямів у вираженні творчих ідей митців.

механизм реализации политической власти